Аналіз твору
Час створення. 1962 рік.
Автор. Олесь Гончар (1918-1995) – український письменник.
Тема. Розповідь про подорож закоханих Тоні і Віталика на затонулий крейсер.
Ідея. Оспівування першого кохання; заклик до збереження й захисту людського єства перед загрозою цивілізаційних процесів; утвердження думки про те, що навіть при стрімкому розвитку науки й техніки на першому плані повинна бути людина і її почуття.
Проблеми. Війна і мир; життя і смерть; науково-технічна революція; праця; батьки і діти; обов’язок перед іншими людьми; сенс людського життя; єдність поколінь і спадкоємність традицій; зв’язок людини з рідною землею.
Композиція і сюжет твору
У новелі «Залізний острів» бачимо юних героїв, які в попередніх новелах роману були ще десятикласниками, а зараз – уже молоді люди, які ступили перші кроки в самостійному житті. Письменник на початку новели змальовує образ Тоні, яка працює вожатою і зачарувала дітей своїми вигадками, веселою вдачею, голосом, що був як дзвіночок. Дівчина чекає вихідних, бо хоче зустрітися з Віталиком, якого щиро покохала. Хлопець працює радистом, живе з матір’ю Лукією, має поетичну душу, розумний і наполегливий. Отримавши дозвіл покинути табір, Тоня йде до Віталика затокою, щоб скоротити шлях. Вони зустрічаються вночі, а зранку уже мчать на мотоциклі до моря, щоб побути разом, відпочити, розважитися, накупатись. Разом з героями бачимо живі, чарівні картини степу і моря. Коли закохані побачили крейсер, вони вирішили поплисти до нього на маленькому човнику і оглянути. І ось двоє закоханих опинилися на великому військовому судні. Та трапилася біда – неприв’язаний каюк поплив у море й Тоня та Віталик залишилися відрізані від світу, адже до берега приблизно десять миль. Юні герої більше налякані не тим, що не мають води і харчів, а тим, що крейсер – мішень для бомбування. Незважаючи на це, Тоня й Віталик тримаються мужньо, гідно. Про їх чистоту та високу мораль свідчить те, що Віталик вважає винним себе, бо сам запропонував пливти сюди і не прив’язав каюк. Звичайно, обом страшно тут серед ночі. Вони розуміють, що життя може урватися не почавшись. Віталика мучить те, що він ще нічого не встиг зробити у своєму житті. Та маючи перед очима як взірець справжніх людей, які вчили його жити й боротися, не розгублюватися перед труднощами, юнак не здається, наполегливо шукає виходу. Віталик і Тоня самотні на цьому залізному острові, перебувають під загрозою бомбування, так само як людство живе під загрозою атомних вибухів. Образ цей поглиблюється, ширшає, набуває вселюдських, планетарних масштабів; і старий, зруйнований крейсер символізує вже загрозу війни, здатної знищити цивілізацію й саму землю. Тому й протистоїть це судно як жахливий контраст усьому світлому, вічному, людському. «Рухалась планета, рухалось сонце в небі, рухались води своїми вічними валами, а воно стояло між хвиль іржаво, тупо, непорушно». І сидять вони на ньому, «ждучи нічного удару, мовчазно зіщулені, мов останні діти землі, мов сироти людства».
Експозиція. Розповідь про Тоню Горпищенко, яка тепер працює вожатою в піонерському таборі. Вона любить вихованців, дбайливо ставиться природи, зацікавлена історією рідного краю. Вона розповідає дітям про «сарматські кургани», легенду про криницю з подвійним дном, де покоїться «шабля козацька». Тоня відпрошується на вихідний, щоб зустрітися зі своїм хлопцем Віталиком. Переходить убрід затоку, поспішаючи на побачення. Тоня постає перед Віталиком у вечірньому садку. Закохані їдуть по степу на мотоциклі і опиняються на безлюдному березі біля лагідного моря. Але їм мало такої ідилії, молоді душі прагнуть романтики, пригод, поринання в незвідане.
Зав’язка. Закохані вирушають до затонулого крейсера. Зі свого маленького човника бачать усе чабанське селище. Вони напинають вітрило й настирливо пливуть до загадкового судна.
Розвиток дії. Віталій і Тоня опиняються на великому військовому судні. Воно нагрілося на сонці, тому в Тоні запекло в босі ноги.
Кульмінація. Опинившись високо на щоглі, Віталій побачив, як їхній човник пливе у відкрите море. До них прийшло усвідомлення жахливого трагізму ситуації. Небезпека полягає ще й у тому, що вночі судно можуть бомбити. Перед очима героїв постають важливі епізоди з їхнього попереднього життя в рідному селищі
Розв’язка. Відсутня. Відкритість фіналу новели символізує смертельну небезпеку всього людства, гуманістичних цінностей, які в будь-який момент під дією неминучих цивілізаційних процесів можуть опинитися під загрозою знищення. Тому це й новела-засторога.