Від попуг і котів до єнотів і слонів: історії тварин, які страждають під час війни та людей, що їм допомагають

Ілюстрація: Громадське радіо

Війна, яку ведуть росіяни, вбиває не тільки людей. Жертвами також стають домашні, свійські та дикі тварини. Вони втрачають дім, потрапляють під обстріли, опиняються під завалами, отримують поранення та страждають від голоду. Від мишей до диких кабанчиків та оленів, — у мережі є безліч відео, де захисники та захисниці евакуюють, годують і лікують тварин у зонах бойових дій. Дехто з чотирилапих лишається жити з оборонцями. Тепер це частина ЗСУ, хвостаті відділення, жартують бійці. 

Про те, як тварин в різних умовах та мистах України рятують, евакуюють, лікують і шукають їм нові домівки, розповідють журналісти «Громадського радіо». 

«Коли був квітень 2022 року, ми жили в Києві, залишалися в Києві, у себе вдома. І в один момент ми зрозуміли, що занадто багато повідомлень про покинутих собак, котів. І, зокрема, ми побачили фотографії нашої дівчинки, люди якої виїхали за кордон, а її з маленьким цуценям залишили волонтерам. Дізналися, що цуценяті знайшли дім. Ми забрали собаку собі. Назвали її Фрея. І з того дня наше життя кардинально змінилося. Це наше найкраще рішення, я вважаю», — розповідає шеф-редакторка сайту «Громадського радіо» Олена Ребрик. 

А так про появу улюблениці згадує редакторка дня «Громадського радіо» Мар’яна Чорнієвич:

«Тоді звідусіль ми усі читали про тисячі покинутих собак і котів. І ми вирішили взяти собі одну таку собачку. І зранку 15 квітня, коли ми по неї мали їхати, я прокинулась і пам’ятаю, кажу до чоловіка, назвімо Рута. Ми назвали її Рута, і зараз мені здається, що це найкраща, найрозумніша собачка у світі й найгарніше ім’я, яке можна придумати».

Мільйони птахів і фермерських тварин, десятки тисяч собак та котів, понад 50 тисяч дельфінів, дикі та екзотичні тварини, порахувати яких наразі просто неможливо. Усе це беззахисні жертви Росії від початку повномасштабного вторгнення. До того ж і сотні тисяч безпритульних тварин, і це тільки ті, якими опікуються люди. Десятки видів тварин — під загрозою зникнення.

Обстріли та вибухи, пожежі, повені, антисанітарія, стреси, голод, безвідповідальність господарів чи фізична неможливість урятувати тварину, бо треба рятуватись самим. До 2022 року ніхто з нас не уявляв, скільки горя принесе кожен день. І мало хто уявляв, як різко може змінитися звичне життя. 

Хто цей бородань?

«2022-й рік. Коли ти потрапляєш у квартиру або будинок, де кицю просто покинули, вона там сиділа сама, і ти дивишся на ці очі. Багато питань у неї до тебе — чому мене покинули, де мій власник, чому мене не годують, чому лотки не чисті, взагалі, що це бахкає, і хто ти такий, бородатий дядя, який вибив двері, і зараз тягнеш мене невідомо куди», — пригадує Олексій Суровцев, відомий український кіноактор, який на початку великої війни рятував тварин під обстрілами й діставав їх зі зруйнованих будівель.

Він каже, що коли почалося повномасштабне вторгнення, вони спочатку рятували людей, вивозили їх, зробили переправу через Романівський міст, який щойно підірвали. 

«Одного разу побачив оголошення, що потрібно врятувати котика, якого забули під час евакуації на тому мості. Він просидів у кузові машини у валізі чотири доби. Я подумав, що знаходжуся поруч і можу його врятувати. Гадав, що його вже хтось дістав, але знайшов автівку відкрив дві валізи, і в одній із них сидів кіт! Так і почався мій шлях. Я виклав це в Instagram, і люди вирішили, що я можу врятувати усіх залишених тварин. А залишили їх дуже багато, лише по Ірпеню у мене було понад 700 заявок на той час», — пригадує Олексій Суровцев.

Спочатку, на прохання власників, Олексій рятував по 5-10 котів на добу. Обовʼязковою умовою було, щоб у Києві хтось міг забрати їх додому. Але і тих тварин, чиї власники не виходили на звʼязок, Олексій не міг покинути на смерть. 

Чоловік розповідає, що має безліч жахливих історій покинутих тварин, особливо з 2022 року:

«Дуже багато болю! Треба ще психологічне відновлення їй організувати. От, кіт Капітошка, якого врятували в Гостомелі, у районі де усе розбомблене, такий нещасний був. Не думав що він виживе, кому він потрібен. Однак знайшлися люди й забрали його! Зараз це товстий найщасливіший кіт. Він головний у родині. 

Кіт Тимочка. Я не міг до нього потрапити, підіймаюсь на поверх, а там усе розбомблене. І я розумію що Тимочки вже немає, і якби я прийшов учора, то, можливо, врятував би. Так боляче від цього стало. Я повертаюся, а з-під уламків вилазить Тимочка!»

Щоб розмістити врятованих котиків, довелося створити тимчасовий притулок у підвалі ветеринарної клініки. Уже тоді актор вирішив, що хоче створити повноцінний притулок, де коти чекатимуть на господарів у гарних умовах, а не в «катівнях». Так зʼявився котель (від слова готель) «Бородата котомамуля». 

Притулок знаходиться в Ірпені, каже, Олексій: 

«Це узагалі дуже дивно, тому що, ти коли прагнеш чогось, життя обов’язково тобі це дарує, треба лише розгледіти ці подарунки. Під носом у мене було приміщення, з якого виїхав м’ясний магазин. До цього я об’їздив весь Бучанський район, усі села, не міг нічого знайти, а воно було під носом».

У сусідньому приміщенні Олексій Суровцев створив клініку для лікування та стерилізації безпритульних тварин. Зараз у котелі «Бородата котомамуля» проживає близько 70 врятованих котиків. І всі вони шукають родину, яка любитиме їх.

«Забрати може будь-хто, хто може піклуватися, і цього достатньо. Напишіть мені в соцмережу, і я дам анкету. Потім запрошую на знайомство. У нас є певні умови — годувати якісною їжею, вакцинувати, стерилізувати, обробляти, любити. Дуже багато людей просять відправити за кордон, Я не відправляю, бо між людиною і твариною має бути контакт. По фото не можна знайти друга. Нещодавно жінка, яка прийшла за кошеням, а пішла з двома дорослими котами».

Утім, на жаль, не всі люди під час війни проявляють милосердя, є й ті, хто наживається на трагедії та беззахисних тваринах. На початку 2024 року у Бородянці була викрита живодерня. Врятованими звідти собаками зокрема опікується Олексій Суровцев. 

«Викрили живодерню близько 150 собак, вони збирали гроші на собачок, отримували корм, корм продавали, собак годували відходами… Вони були не вакциновані, не стерилізовані. Про собак не дбали, вони жили на морозі, жах… Підняв бунт серед зоозахисників, розібрали багато. Ось сьогодні поїхала одна собачка в Бучанський район до нових господарів. Закохався в алабая з цього притулку, біла дівчинка, тепер вона живе в мене, звати Булка». 

Географія порятунку тварин не обмежується лише Київщиною. Актор рятує тварин з тих регіонів, де зараз бойові дії: Харківщина, Донеччина. 

«З Торецька вивезли майже 90 тварин до притулків і до мене. Перевагу віддаю важкохворим, паралізовані, без очей. Завдяки авдиторії збираю кошти на лікування».

Історія створення та існування Мирноградського притулку

У місцях, наближених до бойових дій, евакуація тварин відбувається постійно. Українці та українки щоденно ризикують задля цього своїм життям, бо розуміють, що не можуть інакше. 

«А скільки їх тут залишається. У мене аж серце крається, бо я ж усіх забрати не можу. Я можу тільки приїздити, щоб годувати їх, і все. Просто щодня з’являються нові з нашийниками. Куди біжать, не розуміють. Це ж колишні домашні. Вони не вміють жити на вулиці. Те, що зграї зібралися, — добре. Але ж коли людей тут не залишиться, хто їх буде годувати?» — бідкається Світлана Остапкова.

Вона — голова Мирноградського товариства захисту тварин і створила у Покровському районі Донеччини Мирноградський притулок для тварин. Він став прихистком для більш ніж трьох сотень безхатніх тварин, зокрема з інвалідністю та тих, кого через війну покинули господарі.

Жінка розповідає, що їй привозили тварин з Авдіївки, Бахмута. Велику кількість військові знаходили, — або поранених, або з позицій. Хлопці виїжджали та залишали тварин Світлані. Станом на вересень 2024 року Мирноград — за декілька кілометрів від лінії фронту. Місто повністю без газу, частково — без електрики та звʼязку, під обстрілами та з 20-годинною комендантською годиною. Світлана каже, що готова поїхати, але спочатку треба у безпечне місце вивезти усіх тварин: 

«Вирішила, що це буде центр України, але наразі можливості туди переїхати нема. Запропонували тимчасово місце в Камінському. Зараз 51 моя собака поїхала до іншого волонтера у Вінницьку область UAnimals допомагали вивозити, потім ще волонтери інші допомагали, останнім рейсом поїхала помічниця Лариса і тварини з інвалідністю. Я залишилась вдома в мене 16 собак і свинка ще є». 

Через бойові дії тварин у притулку Мирнограда ставало тільки більше. Місто та околиці обстрілюють постійно, вибухи чути й під час нашої розмови. Світлана каже, ситуація важка, собак тільки привозили, а забирати охочих не було:

«Я собак ніколи не віддавала на ланцюг. Тому шанси прилаштувати одразу падали. Люди хочуть брати собак на ланцюг, щоб вони за шматок хліба охороняли будинки, дачі тощо. Я віддам собаку, щоб вона була другом, членом сім’ї, а не робітником за шматок хліба. Одну собаку у мене забрали у Німеччину, місяць тому. Жінка сама приїхала, щоб зібрати собаку. Пощастило одному моєму Петькові».

Зараз Світлана збирає гроші на релокацію притулку з Мирнограда. Рішення було складним, але необхідним, каже жінка: 

«Я вірила, що все буде добре, що відіб’ємося. Всі ж сподіваються і хочуть бути вдома. Мені зараз виїжджати не хочеться, але треба і все. Я тут 42 роки живу, тут мій дім, мої батьки тут поховані, тут собаки мої поховані. Не знаю, приїду я колись до мами на могилу чи не приїду. Тому, звісно, не хотіли ми з дому їхати».

Щоб створити належні умови для усіх урятованих тварин, необхідно 2,5 мільйони гривень. Світлана хоче забрати всіх своїх підопічних з місць, де їх тимчасово прихищають волонтери, та продовжити ними опікуватися. Сума значна. На момент нашої розмови вдалося зібрати лише менше половини необхідних грошей.

«Бо дорого усе, я не й думала. Ми ж тут мешкаємо в Мирнограді. У нас будинок 300 тисяч коштував. Здавалося, що дорого. А поїхали великими містами, а там зовсім інші ціни. Нам простий будинок не підходить. Нам треба, щоб на кшталт ферми або виробництва був, щоб усіх тварин розмістити. І тому така ціна. У мене деякі собаки просто надворі бігали. І зараз, поки будуть бігати, потім будемо щось будувати. Але найголовніше — встигнути для тварин з інвалідністю умови зробити. Тому що у нас них були спеціальні умови: пластикові вікна, кондиціонер, тепла підлога. Їм не можна бути на холоді, бо нирки одразу «полетять», — пояснює Світлана.

До слова, свинку, якою дуже переймається Світлана, за час підготовки цього матеріалу, з Мирнограда таки вдалося вивезти. Хочеться вірити, що найближчим часом і сама власниця притулку покине небезпечне місце.

Будь-яка допомога та кожна гривня йде на порятунок тварин. Усім їм потрібен дім. Даруючи прихисток тварині з притулку, ви даруєте щастя і собі.

Допомогти притулку з Мирнограда Донецької області виїхати та врятувати від війни тварин можна за цими реквізитами та інформацією: 

Будь-яка допомога та кожна гривня йде на порятунок тварин. Усім їм потрібен дім. Даруючи прихисток тварині з притулку, ви даруєте щастя і собі.

«Від черепахи до тигра»: історії порятунку від Київського зоопарку

Та не тільки домашні та дикі тварини потерпають від дій російських окупантів. Тисячі екзотичних тварин лишаються в окупації чи незаконно вивезені ворогом у Росію. Тисячі тварин, які жили у зоопарках, наближених до лінії фронту, евакуйовані в інші зоопарки країни. А скільки тварин загинуло чи було поранено внаслідок бойових дій, ми навіть не можемо порахувати.

Тільки Київський зоопарк від початку великої війни прийняв близько пів тисячі тварин. Кожну з них лікували, реабілітували, повертали до нормального фізичного та психологічного стану, говорить директор Київського зоопарку Кирило Трантін:

«Від черепахи до тигра. Усіх. Крокодили були, гризуни, більше сотні папуг та птахів, тигр з приватного зоопарку з Харкова, каракали, сервали, десь 20 єнотів».

За цей час для тварин-переселенців у зоопарку зʼявилось близько 15 нових вольєрів. Так, по розміру вони не дотягують до європейського стандарту, але колектив робить все, що може, говроть директор закладу:

«Погано, що ми є притулком. Бо ми — зоопарк, а не притулок. У нас нема можливостей врятувати велику кількість тварин. Так, ми прийняли майже 500 тварин від початку повномасштабного вторгнення. Однак стандарти зоопарківської справи — це великі вольєри. Утім нема можливості зараз будувати великі вольєри європейського рівня для 500 тварин», — розказав Трантін.

Але вибору немає. Екзотичні тварини не виживуть в інших умовах, хоч до великої війни вони жили в оселях та приватних зоопарках, пояснює чоловік. Когось на початку повномасштабного вторгнення просто підкидали у коробках під паркан, а більшість тварин привозили з гарячих точок. 

«Були Запоріжжя, і Донецьк, і Краматорськ, і Суми, і Харківський регіон, і Херсон. Усіх, кого по лінії зіткнення знаходили, всіх привозили до нас. Всі знають про совок, яких хлопці-ГРУшники знайшли у зруйнованій будівлі. Вони тримались коаліцією і загинули б, якби хлопці їх не врятували, віддали нам. Минулого тижня нам привезли рись, я так розумію, тримав хтось у приватній домівці. Він класний, але вдома зараз немає можливості тримати. Зараз карантин майже два місяці буде для цієї рисі», — каже Трантін.

Ви, напевно, здивуєтесь, каже директор київського зоопарку, але він памʼятає майже кожну з 500 тварин, яких врятували: 

«Головна героїня історії про те, щоб вижити, — це тигриця Даліла з приватного зоопарку Харкова. Волонтери поїхали. Ми знайшли транспортні бокси у нашому цирку, за що їм також велика подяка. Були обстріли, волонтери майже 3 доби чекали можливості, щоб забрати цю тигрицю. І приїхало таке страшко. Місяць ми її не турбували. На другий день вона поїла… Ні віку її, ні імені ми тоді не знали. Потім через інтернет вияснили, що це Даліла. Зараз вона наша улюблениця».

Життя тигриці-переселенки Даліли в Києві змінилося на краще. Вона добре почувається і любить, коли до неї приходять журналісти, позує на камеру і чекає за це на зайвий шматочок мʼяса, розповідає Кирило Трантін.

«Для мене особисто дуже цікава була також, коли принесли чорного какаду. Птаха тримали вдома. Це дуже рідкісний птах. Дуже. В українських зоопарках не знаю, у кого є. Але він сліпий. Його привезли в клітці й з великим пакунком корму. Тепер він живе у нас. Сліпий, на жаль. На жаль, в експозицію його не можна поставити, але він живе у нас. Мені він дуже подобається, знаєте. Як до старенької людини відносимось до нього».

Загалом у Київському зоопарку до великої війни проживало близько 3000 тварин. Під час перших активних бойових дій на Київщині у 2022 році зоопарк не працював для відвідувачів, а персонал намагався зробити все, щоб врятувати тварин від голоду та хоч трохи захистити від стресу, який викликали постійні вибухи. Слон Хорас навіть приймав антидепресанти. 

«Історія неприємна, тому що коли почались вибухи, у слона змінилася поведінка. Він вночі, коли відпочивав, стресував, і ми розуміли, що треба щось робити. Давали йому антидепресанти. І майже півтора тижня кожен день і кожну ніч поруч з ним були наші фахівці. З ним потрібно було спілкуватися, давати якийсь смаколик і показувати, що ви є поруч. Бухкало так… не буду розповідати, але було дуже-дуже неприємно», — каже Кирило Трантін. 

Він додає, що узагалі, перші 2-3 тижні зоопарки намагались убезпечити тварин від вибухів і стресу. Бо вони не відчувають емоційного звʼязку, що йде війна. Тож усіх хижих тварин сховали у підвальне приміщення, зебр обкладали сіном, щоб не билися, біля слона було чергування. У житлі горили товсті стіни, тож йому пощастило найбільше.

А от годувати тварин із Київського зоопарку на початку великої війни допомагали європейці. Давали гроші та відправляли у Київ фури з кормами. Проте з часом ця допомога зменшувалася. А кількість тварин у Київському зоопарку збільшилась. Через велику війну зʼявились і нові виклики, повʼязані з пристосуванням врятованих тварин-переселенців. Стало менше і персоналу, тому що частина співробітників мобілізувалася у лави Збройних Сил. Та на питання, чи потребує зараз Київський зоопарк допомоги, директор каже, варто допомагати приватним притулкам: 

«Наприклад, підтримати ведмежий притулок «Біла скеля». А в нас є місто, у нас є бюджет міста, вони дають нам. Ну, не таку велику кількість грошей, яка потрібна. Однак, якщо ми продаємо квитки, то можемо трошки заробити на існування. А от притулкам набагато складніше. Є велике бажання допомогти — просто купіть квиток онлайн».

Допомогти Київському зоопаркові можна за реквізитами, які ви знайдете на цій сторінці закладу.

Коти, собаки, але часто й дикі тварини тягнуться до військових підрозділів, налякані та голодні вони йдуть до людей за порятунком. Нацгвардієць Олександр каже, що жодного разу не бачив поганого ставлення бійців до пухнастих: 

«Найбільше безпритульних тварин я побачив за час служби безпосередньо в зоні бойових дій, але не на нулі, а саме в сірих зонах. Загалом це хороше відношення до військових, до тваринок, різноманітних, безпритульних, диких. Це добре описує було фраза, що «військові добре ставляться до усього живого, бо бачили багато мертвого».

Добре ставляться військові як до хатніх та безпритульних тварин, так і до диких. Олександр, наприклад, з теплом згадує лиса Мартина, який дуже любив солодке і завжди з радістю складав компанію хлопцям на позиціях:

«Прийшов одного вечора до нас на позицію у пошуках їжі. Шерсть куца, видно, линька в нього була. Він обережно здалеку зайшов, взяв шматок нашої їжі та пішов собі. Потім прийшов ще раз, ще раз. Через тиждень він був систематичним гостем на сніданку, на обіді, на вечері. Мартином його назвали. Він згодом нас не боявся. За декілька тижнів знайомства став супергарним лисом».

А дехто з пухнастих їде у притулки та зоопарки, щасливчиків знаходять господарі. І все це результат безмежної людяності та милосердя українських воїнів. У відповідь вони отримують любов та вірність пухнастих побратимів. 

Ризикований порятунок та історії зі щасливим завершенням від UAnimals

Часто військові передають врятованих тварин волонтерам та у турботливі руки благодійних організацій і зоозахисних організацій. Такою командою є UAnimals, організація евакуює тварин усіх видів із зони ведення бойових дій, допомагає притулкам та волонтерам кормами й ветеринарними препаратами. Також має програму безплатної стерилізації та відбудовує постраждалі притулки. На рахунку організації 200 евакуаційних рейсів, та 4500 врятованих тварин. 

Менеджерка з порятунку тварин та евакуації організації UAnimals Ніна Неронова розповідає, що заявку на евакуацію тварин може подати кожен охочий. Для цього треба зайти на сайт UAnimals. 

«На нашому сайті відкрита форма на евакуацію, яку будь-яка людина може заповнити. Вона дуже проста, там декілька питань. Нас цікавить, де знаходиться тварина насамперед, короткий опис, чи є до неї доступ, чи людина може її передати, чи тварина сама. І куди її передавати, якщо є така можливість, якщо хтось її чекає.

Зазвичай насправді люди пишуть, що немає куди везти цю тварину. Оскільки я тут вже працюю два роки, то мій телефон гуляє просто по всіх волонтерах, і дуже багато військових до нас звертається. Багато людей дзвонить напряму або пише.

Ми збираємо запити, групуємо їх по областях. Найбільше запитів з Донеччини. Раніше ми їздили й у Харківську область, і у Херсонську, і на Сумщину. Дивимося, де найкритичніша ситуація на цю мить, тому що всюди ми, на жаль, не маємо можливості встигнути.

Дивимося по завантаженості авто. Ми можемо забрати від 30 до 50 тварин. 50 — це, якщо ми говоримо про цуценят, кошенят. Перевіряємо маршрути щодо безпеки, наскільки це можливо зробити. Зв’язуємося з військовими, які там є на тих ділянках, запитуємо, як там краще проїхати. Військові нам зазвичай кажуть, що о п’ятій ранку тихо. Або об 11 годині чи ввечері. Ми так плануємо ці поїздки».

Для нас кожне життя важливе, кажуть в UAnimals. Рятують усіх. Звісно більшість — домашні коти й собаки, але доводилось вивозити й коней, корів, овечок, цапів, свиней, носух, дикобразів, сов та навіть бджіл у вуликах. 

«Був цікавий випадок. Нам написав військовий з Бахмутського району. Переслав нам відео корови, яка прийшла до наших хлопців на позиції, і вони її підгодовували. Хлопець полюбив корову, вона його. Він нам написав, попросив корову забрати до його родичів, на захід передати. І ми вже спланували виїзд. Він нам пише, що корова зникла, він не може її знайти, вона не повертається вже декілька днів. Ми перебудували всі плани, поїхали в інше місце. Тим часом вона з’явилася, він нам знову пише. Так тричі в нас відбувалося. І врешті ми приїхали по цю корову уночі.

Це дуже близько було до ворога. Ми заїжджали з заклеєними фарами, там була жахлива дорога, ледь знайшли взагалі цей населений пункт. Військовий нас зустрів. Корова прийшла, ми її помістили в авто. Дуже важко виїжджали, бо зв’язку не було з нашою командою весь цей час, поки ми їхали.

Але все вдалося, ми її вивезли, ми були всі дуже щасливі. Ми через усю Україну везли до батьків військового. І вона там зараз живе. І він нам час від часу пересилає відео з нею. Вона там живе як королева, її всі дуже люблять».

Окремо, каже Ніна Неронова, запам’яталась історія алабая — собаки дуже великої породи. Пес з Донеччини й ледь не загинув, але завдяки небайдужим отримав шанс на друге життя:

«Волонтери, сказали, що у Сіверську є алабай. Вони дали нам локацію, ми приїхали на цю локацію, але ми не знайшли собаку там, де вона мала бути. Ми там все обшукали й знайшли цього песика. Він у якомусь будинку впав в яму.

Скільки він там просидів, невідомо. Бо він вже був худий, виснажений. Довкола пса дерев’яне покриття було. Видно, що він намагався сам вибратися, обгриз усю деревину, але сам вибратися не зміг. І нашому колезі Сергію довелося в ту яму спуститися. От і там була рятувальна операція. Стояли люди зверху, Сергій підсадив собаку знизу. І вони його обережно дістали. Але алабай — це велика, собака. Ми хвилювалися, що пес зі страху може накинутися на нашого Сергія. Але насправді пес просто облизував йому руки. Він був такий щасливий, що його звідти врятували. Ми його відправили у притулок у Кіровоградську область, а там для нього знайшли родину».

Та, на жаль, не всім пухнастим щастить знайти новий дім чи повернутись до господарів. Більшість врятованих тварин потрапляють у притулки й уже там чекають, що стануть частиною родини. 

«Звісно, ми дуже радіємо, коли тварині є куди поїхати. Якщо нема куди, ми домовляємося з притулками. Притулків в Україні багато, ми перевіряємо умови для тварин, і коли передаємо тримаємо звʼязок з притулком, допомагаємо вакцинами кормом, вакцинами ліками, якщо тварина хвора, то лікуємо її».

Підтримати організацію охочі можуть ТУТ. Будь-яка допомога та кожна гривня йде на порятунок тварин. І всім їм потрібен дім. Даруючи прихисток тварині з притулку, ви даруєте щастя і собі

Врятована корова, червоні тюльпани та серебрянські коти: історії з happy end

З усієї лінії фронту рятує тварин і ГО «Порятунок тварин Харків». За місяць з гарячих точок вдається вивезти 600-700 тварин, говорить представниця організації Ярина Вінтонюк: 

«Але коли загострення, наприклад, коли був Вовчанськ, за травень врятували 1400 тварин, зараз за останні 5 днів вивезли 150 тварин. Усе залежить від інтенсивності наступу противника, як швидко люди виїжджають, це пов’язані процеси».

Вивозять представники ГО «Порятунок тварин Харків» теж абсолютно всіх, окрім котів та собак, були й свійські тварини, велика рогата худоба, рибки та навіть хижий вовк. Часто за тварин переймаються саме військові. І волонтери їдуть, навіть ризикуючи власним життям. 

«Одна з таких історій для мене дуже тепла. Це коли ми їхали у Серебрянку. Там у наших військових була ротація. І вони дуже переживали за котиків, які до них прийшли з усього села, а в селі людей вже не було. Хлопці попросили про допомогу, але не вірили, що ми приїдемо, бо там було дуже небезпечно. Коли ми зідзвонювалися, вони налаштовували нас, що ні в якому разі не зупиняйтесь, росіяни будуть бачити вас, вам треба дуже швидко рухатись, в машині не сидіти на місці, машину ховати. Ми з цими рекомендаціями вриваємось у Серебрянку, жодної людини живої душі ми не бачимо. Дороги вже немає, і бачимо, що біжить до нас військовий, у нього на усе обличчя усмішка. Ми чуємо, як за два кілометри від нас ідуть бої. Цей військовий з таким світлом нас зустрів, каже, ми думали, ви не приїдете, але я знав, що ви приїдете. І він нас проводить до дому, де знаходяться ці котики. Про кожного з них таким теплом говорив, що це їхні «побратими», які пройшли з ними найважчі дні й ночі», — розсказала Вінтонюк.

За її словами, деякі коти були травмовані, контужені.

«От я підіймаю одного котика, я подумала, що це кішка, бо в неї був великий животик. Я подумала, що це вагітна кішка. Вони сказали, що це кіт, він просто з ними їв консервовану тушенину. Принесли нам кошенят новонароджених, про яких вони дбали. І винесли величезний букет червоних тюльпанів. І просто в голові в тебе не вкладалося це, бо довкола все сіре. Йдуть бої й у людей стільки світла, що вони й про кожну тваринку дбають, і знаходять це світло, і транслюють це світло у світ! І це неймовірно!», — загдує Ярина.

Евакуйованих тварин переважно вивозять у Харків. Спочатку пухнасті проходять медичний огляд у клініці, кому потрібно, залишається на лікування, когось відправляють на карантин. Паралельно відразу фотографують, фото публікують у соцмережах, з надією що господарі впізнають і відгукнуться. І це тільки частина шляху.

«У Харкові у нас є реабілітаційний центр для котиків та риб, куди котики переїжджають після карантину, де вони живуть, чекають свої сім’ї. Наш притулок для собак, на жаль, зруйнований. І ми на цей час орендуємо територію, де ми розміщуємо собак. Далі, хто полікований, його вакцинують, стерилізують, готують до усиновлення.

Також першочергово ми намагаємося знайти рідних власників, тому що є господарі, які шукають своїх тварин, тому ми поширюємо інформацію в інтернеті після евакуації, і так 20% врятованих тварин повертаються у свої родини. 

А далі — адопція, пошук родин в Україні та за кордоном. Також ми передаємо у притулки-партнери, позаяк ми працюємо з великою кількістю тварин, і ми не можемо їх просто всіх зібрати в Харкові, з усього сходу тварин, і щоб вони сиділи на місці. 

Щоб врятувати наступних, нам потрібно для них звільняти місця. Це для нас зараз болючий момент, тому що у нас в Харкові півтори тисячі тварин, і місця не вистачає. Дуже слабка адопція. Люди в Україні бояться усиновлювати, бо не знають, що завтра буде. Але для нас це крайня потреба, тому що від цього залежить життя інших тварин».

Допомогти організації «Порятунок тварин Харків» можна за цими даними:

animal.rescue.kharkiv

А-Банк 4323 4070 0401 7637 Шпак Галина

https://send.monobank.ua/jar/7ztCgZd8Ad 

Будь-яка допомога та кожна гривня йде на порятунок тварин. І всім їм потрібен дім. Даруючи прихисток тварині з притулку, ви даруєте щастя і собі.
Повідомити волонтерам про тварин у небезпеці, можна за гарячою лінією організації: 095 47 888 78

«Просто знала, що там війна і хотіла врятувати». Як Кутузов став Кузею

З Харкова тварин часом відправляють у Європу, але виключно у перевірені організації та надійні руки. Так, сотні українських тварин вже знайшли домівки у Польщі, Німеччині, Нідерландах, Франції, Австрії, Фінляндії й інших країнах. Представники організації «Порятунок тварин Харків» перед виїздом готують для чотирилапих документи, чипують, разом з ними переходять кордон та віддають тій стороні з рук у руки.

«У Франції є організація маленька «Les Petits Innocents». Вони не мають свого притулку, але у них є контакти з сім’ями-фостерами (люди, що тимчасово перетримують тварин — ред.). І в них така ідея з’явилась, що ми можемо допомагати прилаштовувати в сім’ї. І так за два роки війни 200 собачок, яких ми врятували, ми передали цій організації в сім’ї-фостери, які зустрічали цих усіх собачок. А організація брала на себе відповідальність за усиновлення вже в постійній сім’ї. І в Німеччині в нас є люди, пара ветеринарів, які так котиків від нас приймали. Близько 100 котиків, вони у родинах, всього двоє людей, і вони фантастичну роботу зробили».

Іноді можна просто побачити фото котика, полюбити його з першого погляду і зробити все, щоб з України він потрапив аж у Німеччину. Так, наприклад, кардинально змінилось життя кота Кутузова, якого з Серебрянки врятувала команда порятунок тварин Харків. Волонтери вивезли Кутузова за кордон, тепер його звати Кузя, і ним опікується пані, яка каже, що ця подія змінила її життя. 

«Просто я знала, що там війна і хотіла врятувати. Я все одно хотіла котика. Це зовсім не страшно було, у нього всі щеплення є і хвороб не було. Не знаю, може, це просто Кузя, чи всі тварини звідти такі, але він такий милий і хороший, він усіх любить. Він одразу до всіх йде, любить, коли його гладиш. Він такий наче вдячний за те, що його хтось звідти врятував. Я його випустила з кошика, і все, за п’ять хвилин він як вдома почувався. Наче був тут завжди. І добре, що вдома тепер завжди хтось є, я не сама вдома. Приходжу, і він стільки любові дає».

Представники громадської організації «Порятунок тварин Харків» співпрацюють з іноземними організаціями. Однією з них є PETA Deutschland. Організація допомагає українським тваринам кормами, а також шукає для них притулки у Європі. Хоча зараз це непроста задача. Розповідає у подкасті The PETA Podcast Сільві Бунз, кваліфікована соціологиня, старша спеціалістка відділу спеціальних проєктів та представниця благодійного проєкту PETA Helps Ukraine:

«Переважно ми допомагаємо собакам і котам, тому що багато з них потребують допомоги. Ми надаємо їм притулок, але не так просто забрати тварин, до прикладу, за кордон. Ми мали можливість врятувати двох коней. Вони зараз у Польщі, перебувають у прекрасному місці. Вони можуть лишатися там до кінця свого життя, але це була дуже велика справа. Неможливо вивезти сотні коней з України, але ми можемо допомогти сотням котів та собак. І ми це робимо».

Сільві Бунз відзначає, що їхні партнери з України, «Порятунок тварин Харків», — це команда сміливих та сильних людей, які роблять усе можливе для порятунку тварин з-під обстрілів. Своєю чергою PETA Deutschland намагається знайти способи, як ще можна допомогти:

«Наші партнери дуже потужні, і ми також маємо багато контактів хороших притулків в Європі. Але зараз складно знайти вільні місця в притулках, бо вони скрізь переповнені. Проте все ж є сподівання забрати тварин у безпечні місця. У цьому проєкті ми маємо бути гнучкими та швидкими, дуже ефективними.

Бо ми щось плануємо, а ситуація швидко змінюється. І нам доводиться постійно коригувати плани. Ми маємо шукати нові шляхи, щоб вивозити тварин з країни. Це нові потреби. Щодень, сім днів на тиждень — нові ситуації. Ми всі маємо весь час при собі мобільні телефони, щоб перевіряти повідомлення, емейли, які приходять з України. Ми гнучкі весь час і, на мою думку, це найголовніше наше вміння зараз».

За кожним врятованим життям, навіть найменшої тварини, стоять ті, кому не байдуже. Ті, хто ризикує собою та ті, хто готовий на все заради порятунку беззахисних хвостиків: військові волонтери, зоозахисники та власники притулків, співробітники зоопарків і родини, які забрали тварин додому, небайдужі, які привозять у притулки корм, та ті, хто годує тварин на вулиці, ті, хто донатить, та ті, хто збирає. Разом це непереборна сила, яка повертає віру у добро та дарує надію. Навіть у темні часи руйнацій та втрат.

«Сьогодні ми є у тій ситуації, коли так важливо залишатись людьми, коли все довкола руйнується, коли психіка людей руйнується. Важливо зберігати здоровий глузд. І одна із таких точок, яка може нам вже допомогти, це про когось подбати, про когось подумати. Насправді допомога тварині, вона може вас вилікувати, вона може допомогти зцілитися. Мені здається, це важливо робити на сьогодні», — каже Ярина Вінтонюк.

Післяслово

«Ти завжди знаєш, що вдома тебе хтось чекає. Якому б ти настрої не прийшла, вона завжди рада тебе бачити за будь-яких обставин. І це величезна, безумовна любов».

«Собаку треба брати для любові, для щастя. Неважливо, чи в неї порода, чи це просто звичайна «дворняжка». Будь-яка собака, якщо ви подаруєте їй любов, подарує вам набагато більше у відповідь».

Матеріал створений за підтримки Media Lifeline Ukraine