У царювання Ликинія, злочестивого царя, коли взято було сорок мучеників від Агріколая, князя Севастійського, і в темницю кинуто, був тоді там муж на ім’я Северіян, роду боярського, що вірував у Господа нашого Ісуса Христа. Той, часто відвідуючи у темниці святих мучеників, укріплював їх до подвига страдальчого за Христа. Вони ж, ніби вогнем, любов’ю до Господа свого розпалилися так, що й озеро Севастійське не могло загасити божественного полум’я — так постали однодушно, сповідуючи ім’я Ісуса Христа перед мучителем і аж до смерті йшли за нього на подвиг. Після ж страждання та прийняття мученицького вінця сорока страстнотерпців, коли замість Агріколая від того ж Аикінія, царя нечестивого, настав Аисія, князь лютий і нелюдський, ніби звір дикий, що хапає вірних і п’є кров християнську, тоді приспів час і святому Северіяну до того ж вийти подвигу та боріння, оскільки інших словами збуджував. Приступили наговорювальники до князя й кажуть: “Честь великих богів наших умаляється у ньому місті через Северіяна, що не тільки сам не шанує їх і не поклоняється, але й іншим багатьом дораджує: хай докоряють і принижують богів наших. Віруючи сам у Розп’ятого, й інших тій-таки вірі навчає і вже немало відторгнув людей услід за собою. Коли цього не погубиш, то і все місто від нього навернеться — розгніваються боги на місто й покинуть його, та й цар, коли про те почує, не помилує нас”. Тоді Аисія-князь, чуючи це, послав слуг схопити Северіяна і привести його до себе. Христовий же воїн не чекав посланих, поки прийдуть і візьмуть його, передбачив їхній прихід, сам прийшов і став перед князем і почав вільною мовою говорити до нього, дерзновенно віщаючи: “Чи не досить тобі, княже, своєї погибелі, але і наші душі хочеш погубити і, ніби здобуток якийсь, оддати бісам твоїм. Але відай, що на міцних мужів тут напав, а не на малодушних і боязливих, мені ж бо, як учитель мій Павло говорить: “Бо для мене життя — то Христос, а смерть за нього — то надбання велике”. Князь же Лисій, ті дерзновенні слова святого почувши, промовчав трохи, тоді глянув на того, що стояв перед ним, і, рукою на Северіяна вказавши, прорік ярісно: “Візьміте його і суворими жилами бийте, хай навчиться покірливо говорити перед владою”. Коли били, святий веселився, що сподобивсь за Христа приймати рани, і псаломські слова приспівував, ніби певну відраду мав ранам своїм: “Орали були на хребті моїм” грішники, продовжуючи беззаконня своє”. Мучитель же побачив, що утрудилися слуги, а мученика із лицем світлим та мужнім, повелів перестати бити. Так рече до нього: “Це можеш од прийнятих ран пізнати, що ніякої утіхи, ніякого достатку не приносить тобі твій Христос”. Мученик же відповів: “Коли б душевні твої очі не були тьмою безбожжя зморочені, явив би тобі, які великі блага у Христа мого випрошують мені страждання мої. Тепер що сотворю, запалюючи свічку сліпому і пісню співаючи глухому — коли б не був ти сліпий та глухий, о судде! пізнав би ти Христову благодать та силу, що мене укріпляє”. Це та й інше, що говорив святий, на більший гнів запалило мучителя, тож, повісивши мученика на дереві, залізними кігтями повелів шарпати тіло його. Він же у тім лютім болю молився, кажучи: “їсусе Христе, що був повішений на хресті і скинув гординю ворожу і аж донині хвалений у всіх дивних ділах твоїх, прийди й допожи мені і зітри силу всезлобного мучителя, збери розторгнені вуди мої воєдино і дай мені добре перейти подвиг мучення!” Змінювалися слуги, що мучили святого і, довго мучивши, відв’язали від дерева і повели у темницю за повелінням мучителевим. Ішов у темницю святий мученик і, як пресолодкий ритор, виявляв себе, ніби не відчував болю і хвалився ранами, прийнятими за Христа. А посеред міста йшовши, до безлічі людей, що на нього дивилися, зі світлим лицем, рани свої показуючи, медоточивими вустами говорив: “Дивіться на мене, о люди! В якому гаразді я є, зрозумійте! Ви, гадаю, думаєте, що я від усіх окаянніший та бідніший, що не лише сану свого тимчасового та багатства, але й самого здоров’я позбувся: я ж бо є нині більше всіх вас блаженніший. Рани-бо мої ці за Ісуса Христа, Господа мого, є мені найсолодші, більше всіх ласощів земних, кровотеча і збагрення більш мені чесніші багряниці царської, мучення це приємніше мені є більше всіх насолод ваших, що ви любите; сан же мій перший і багатство, що є як, не марнота та порох і світу цього зваба, що я їх як болото з ніг своїх отрясаю, виходячи на більшу достойність мученицьку і приймаючи багатство невисякне. Те мені, що мучеником Христовим назвуся, славніше є царського титулу і позбутися багатств моїх Христа ради дорожче мені й багатше від скарбів царів усіх земних. Та і здоров’я моє тілесне, міцність суглобів, краса лиця, що було раніше як не сама хвороба, розслаба і почварність. Коли б мої вуди не були за Христа поранені і крові не проливав, то мав би їх не як вуди мої, а як узи і темницю душі моєї, тепер вони мені вуди, коли за Христа січуться, тепер плоть моя є здорова та кріпка, коли за Христа вбивається. Тепер краса моя зі мною є, коли мене бачите, що не маю вигляду людського, але весь у єдину виразку, як і Господь мій, Ісус Христос, від ніг до голови був я збитий. “Тепер я радію в стражданнях своїх за вас і доповнюю недостачу скорботи Христової в тілі своїм”. Ви ж бачите мої рани, міркуйте про нагороду за них. Ні розумом осягти, ні словом вирікти годі те добро, що Цар безсмертний і тепер дає страждущим за нього і на небесах його береже їм навіки. І так само як страждати за нього є солодко, то померти за нього ще солодше. О друзі! Коли є тут хто із наших, коли хто від вірних рабів Христових знайдеться посеред цього невірного народу й бачить мене, що так терпить за Господа, укріплюйте своє серце, мужнійте і будьте незастрашеної душі, щоб жодна мука не відторгнула вас від пресолодкого Ісуса, Господа нашого. Хай не застрашить вас мечна наруга на вас, пічне розпалення, звірів напад — все це потопчіть ногами як помет, щоб із Христом возцарювати”.

Коли таке віщав, пішов за ним народ численний, слухаючи корисних слів його, доки доведений був до темниці. Укинений був у неї і, як у палаці світлім, радів, обцілувавши те місце, на якому сорок святих мучеників сиділо за Христа, — до них раніше часто приходив, бесідуючи. Зачинений у темниці, пробув у ній п’ятеро днів і знову на суд поведений. Лисія начебто вовк ув одежі овечій постав, співчував святому і лукаво до нього почав говорити: “Видять усі боги, Северіяне, як жалію я тебе і вельми дивуюся, що ти чоловік такий добрий, гарний і чесний, самовільно позбуваєшся цього солодкого світу. Похваляв твою міцність та мужність, коли б ти супроти ворогів ужив того, а безумне є діло боротися із залізом та вогнем, зі звірми та камінням і губити свою силу; тут міцність твоя вже зітерта і плоть розтерзана”. Таке казав беззаконний, бажаючи лукавством звабити істинного раба Христового. Але він мужньо відповів: “Не жалію плоті моєї ранами побитої, але ще більші приклади муки, не тільки бий та шарпай, але й камінням наметай, і вогнем пали, і що хочеш та можеш твори, одначе не відвернеш мене від Бога. І спершу ти утру-дишся, мучачи мене, аніж я, терплячи заради Христа мого”. Мучитель же покинув лукавство, знову до звичної своєї ярості схилився і повелів святого каменем в уста бити, кажучи: “Не носи Христа на язиці своєму і не утяжуй вух княжих згадкою імені того!” Святий же, вустами побитими каменем, відповів мучителю: “Окаянний! Єдине в душі своїй житло бісам ти сотворив, що не можеш зносити слухом імені Христового!” Звелів знову мучитель повісити його і кігтями залізними шарпати тіло. Люто ж шарпаний, сказав святий: “Вважаю те тільки єдино за рану тяжку, що від Христа відлучає, це ж усе мені більше солодощів, аніж болість, відлучає-бо мене від земного і з’єднує із Христом”. Рече до нього князь: “Северіяне, принеси жертви богам і звільниться від муки”. Він же не відповідав йому більше ані словом жодним, але тихо до себе промовив: “Страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас”. Князь же, кладучи те собі за зневагу, що не відповідає йому, інше винайшов на нього мучення: зняв його з дерева, повів до міської стіни і, причепивши одного каменя до шиї, а другого на ноги, самого ж опоясавши мотузом, повелів його високо повісити зі стіни. І так висячи, святий віддав святу свою душу в руки подвигоположника свого Ісуса Христа”, святе ж його тіло дехто із вірних, вночі знявши, віднесли на батьківщину його. Коли ж із псалмами та піснями несучи, наблизилися до того села, в якому був дім святого Северіяна, тоді вийшли йому назустріч усі люди, старі та юні, дружно, одні одних упереджуючи і ніби наперед знаючи благословення від його багатостражденного тіла. Одна лишень залишилася в домі жінка його раба, що плакала над тілом чоловіка свого, один-бо із рабів святого мученика помер тоді і лежав непоховании; ридала ж бо над ним жінка його, кажучи до мертвого, як до живого: “Це пан наш до дому наближається, і всі вийшли назустріч йому, один ти не виходиш і я через тебе, встань же і піди зустріти пана свого!” Коли вона з плачем сказала, тоді встав мертвий ніби зі сну і пішов назустріч мощам святого мученика Северіяна і, зустрівши, припав до святих мощів його, з радістю цілуючи пана свого. Всі ж люди, бачачи мертвого воскреслим, коли прибув мученик, здивувалися і прославили Бога і з більшим пристрастям пристали до мученика.

Не могли вони погодитися щодо поховання тіла святого: не відали, де покласти його і багато поміж себе про це говорили: одні там, інші деінде казали, що пристойно буде поховати його. Лежав на мощах святого вінок, сплетений із красних квітів, і тут раптово прилетів орел і, схопивши того вінка, полетів помалу і, відлетівши неподалік, сів. Люди ж пішли за ним і наблизилися до орла, він знову із вінком тим далі відлетів. Вони пішли слідом за ним, і так довів їх до пустелі, що там близько була. Сів же на горі високій, на місці вель ми гарнім і там, поклавши вінка, відлетів собі з очей їхніх. Люди ж бо, знайшовши вінка на горі, пізнали, що на ній доброзволить Бог, щоб було покладено тіло святого мученика. І, взявши його з належною честю, поховали на тій горі, і там численні при гробі його подавалися хворим сцілення. А згаданий раб, що воскрес і пішов назустріч святому, прожив після свого воскресіння п’ятнадцять літ, сидячи при гробі пана свого, а потім з миром помер. За всіх же цих слава Богу в Тройці єдиному, Отцю, і Сину, і Святому Духу нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.