Стилет чи стилос?.. (аналіз, паспорт твору) — Євген Маланюк

Жанр: вірш.

Напрям: модернізм.

Течія: символізм.

Тематичний різновид: філософська лірика.

Система віршування: силабо-тонічна.

Віршовий розмір: 5-стопний ямб.

Римування: перехресне (абаб).

Строфа: чотиривірш (катрен).

Провідний мотив, мотиви: роль митця, його слова в житті суспільства; утвердження думки, що митець повинен безкомпромісно служити народові, формувати свідомість нації.

Тема: вибір митцем своєї місії.

Ідея: утвердження ролі митця як борця за долю народу, стилетом (зброєю) і стилосом (паличка для письма) якого стає слово.

Композиція (зміст): ліричний герой, не впевнений у своєму виборі (стилет чи стилос?), пливе повз береги краси — чарівні види лісу «берегів краси», якому протиставляється буряна вода життя-безмежжя — ліричний герой робить вибір, пливучи в «п’яний синій хміль» життя-бою.

Художньо-стильові особливості:

Стилет — це зброя (різновид кин­джала), а стилос — це перо (загострена паличка для писання на вкритій воском дощечці). Стилет — це символ боротьби за волю, за ідеали, стилос — це інструмент фіксування думки та краси, символ мистецтва. Ліричний герой розмірковує, що з них ефективніше.Збірка Є.Маланюка «Стилет і стилос?» побудована на своєрідній художній антитезі.

Стилет — це символ одвічної борні, це свідомий вибір боротьби за ідеали народу.

Стилос — це світ мистецтва у його витонченій гармонії, це музика тонів і півтонів, людських чуттів, це магія краси й добра. У цій збірці ліричний персонаж має вибирати між стилетом і стилосом, але можливостей для вибору майже немає. І ось тоді ліричний персонаж обирає стилос, який нагадує стилет (слово — зброя).

Власне, у назві збірки, як і в однойменному вірші, загострювалася давня проблематика світової літератури: що має бути визначальним у художній творчості — краса чи служіння суспільним інтересам. Частка «чи» у формулі Є.Маланюка виконувала неабияку смислову роль, указуючи на певну нерішучість ліричного героя перед неминучим вибором.

Тому символ терезів як втілення долі поета за такої невизначеності завбачає трагічні наслідки вагання, зумовлює потребу подолання подвійної ситуації.

Отже, Є.Маланюк прагнув, щоб його слово було гострим, як кинджал, тобто стало зброєю в умовах виборювання української державності. Водночас він був проти заземленого, однобокого розуміння проблеми, маючи на увазі історичну закономірність чи, висловлюючись точніше, приреченість митця недержавної нації на служіння національним інтересам, а не естетичним потребам.

Художні засоби виразності: алітерація, асонанс; символ; епітет; метафора; персоніфікація; метонімія; оксиморон; антитеза; риторичний вигук.

Образи та символічні образи: людей:

ліричний герой — поет; золототілі діви;

природи: дивний ліс; п’яні птиці, незім’ята трава; гіпнотичні кобри; набряклий вітром обрій,

предметів і явищ: стилет, стилос; трагічні терези; береги краси; галас бою; розгін бур; п’яний синій хміль.

Оскільки Є. Маланюк — яскравий прихильник символізму, то за кожним образом поезії можна бачити більше, ніж один смисловий шар.

Символічні образи: стилет (символ громадського життя, зброї); стилос (символ письма, письменницької діяльності); трагічні терези (символ роздвоєності, відсутності одного рішення); береги краси (символ краси життя й природи); веселий галас бою (символ зануреності в життя) та ін.

Примітки та корисна інформація:

Автор долучається до споконвічної ес­тетичної дискусії: митець може витати у далекому від життя світі мрій, понадземної краси, незворушного спокою чи має боротися за вдоско­налення реального світу, наближення його до ідеалу, до Бога.Ці дві настанови символізують у вірші взяті з давнини образи — стилет і стилос (стилет — це холодна зброя, різновид кинджала; стилос — за­гострена паличка для писання на вкритій воском дощечці). Протилеж­ність настанов увиразнюють також прислівники «тут» — «там».

Ситуа­ція вибору для митця надзвичайно складна: герой «пливе» по непевній воді («тут») і його манять «береги краси» («там»). Хоча «тут — жаха набряклий вітром обрій», усе ж героя більше зачаровує таки «веселий галас бою», тож він продовжує плисти у «безмежжя», яким «зачарова­ний». Так ранній Маланюк відчув трагічну дилему свого життя. Тра­гічна доля Батьківщини, честь чоловіка, воїна, оборонця спонукають його брати у руки стилет: «Як в нації вождя нема. Тоді вожді її — пое­ти!» (В. Пахаренко).