Ситуація на фронті влітку 2024 року. Фото: Генштаб ЗСУ
Поки увага всього світу прикута до президентських виборів у США, може здатися, що ситуація на фронті зупинилася і не зазнала істотних змін.
Проте команда аналітиків Frontelligence Insight підготувала звіт, простеживши за пересуванням та складом російських військ, оцінивши їхній моральний дух, проаналізувавши захоплену документацію та свідчення військовополонених.
Також у звіті розглянуто питання про переговори між Росією та Україною, вивчивши можливість їх проведення у найближчому майбутньому та виявивши причини, з яких їх буде складно здійснити.
«Новини Донбасу» зробили переказ звіту.
Критичні райони: Торецьк, Часів Яр та Покровський напрямок.
Раніше повідомлялося, що наступ на Харків навряд чи змістить основний акцент з Донбасу, який справді залишається головною метою російських військ. У червні-липні російські війська домоглися успіхів на кількох напрямках, зокрема в Нью-Йорку, Торецьку та на Покровському напрямку.
Протистояння на Донеччині — головна зона війни. Фото: Frontelligence Insight
Для фахівців Frontelligence Insight просування в Нью-Йорку і Торецьку стало несподіваним, оскільки побоювань щодо можливого просування російських військ у цих районах було небагато.
«Опитавши кількох офіцерів і солдатів, ми дійшли висновку, що ці просування стали результатом відсутності координації та хибних рішень командування, аналогічних тим, які ухвалило українське військове керівництво під час ротації в Очеретиному навесні 2024 року», — йдеться у звіті.
Зазначається, що левова частка провини за втрату мікрорайону «Канал» у Часовому Яру та району Торецьк-Нью-Йорк лежить на командуванні 41-ї механізованої бригади, що була ротована до Часового Яру перед перекиданням у район Торецька.
В обох випадках росіяни змогли просунутися в межах своїх зон відповідальності. Причиною цього називають відсутність відпочинку, брак особового складу і техніки, а також брак резервів для відправки на ризиковані ділянки, що призводить до перекидання бригад з інших ділянок фронту.
Фахівці вказують на те, що попри ці проблеми, для української армії не все так погано. Ранньою весною 2024 року, коли росіяни просувалися до Часового Яру, ситуація для українських військ була доволі важкою.
«Вони зіткнулися з нестачею артилерійських снарядів, затримкою західної допомоги й нестачею особового складу. Крім того, їм довелося зіткнутися з концентрацією численних російських бригад, переважно ПДВ. Всі ці фактори поставили українські частини в дуже складне становище, що призвело до втрати безлічі тактичних позицій. Однак з наближенням серпня російським військам так і не вдалося просунутися далі каналу, що відокремлює місто Часів Яр від району зі східного боку. Судячи з деяких заяв військовополонених, які слід сприймати з часткою скептицизму, основна наступальна операція була припинена після перших невдач. Хоча російські атаки тривали, їхня інтенсивність була нижчою, ніж очікувалося, враховуючи нібито зосереджені в цьому районі ресурси. Ці ресурси ще можуть бути використані для більш масштабної наступальної операції наприкінці цього року», — повідомляють аналітики.
Біля Часового Яру російські частини ПДВ зустріли серйозний опір і не змогли окупувати місто. Фото: Frontelligence Insight
Часів Яр залишається в небезпечному становищі, і може перейти до рук РФ, якщо не станеться серйозних змін у наборі військ і постачанні з-за кордону.
Всупереч серйозним проблемам в українській армії (нестача особового складу), ЗСУ вдалося утримати Часів Яр і завдати доволі великих втрат, щоб змусити противника зосередити основні зусилля в інших місцях, зокрема біля Покровська.
ЗСУ продовжують стримувати ЗС РФ біля Часового Яру. Фото: DeepStateMap
На думку аналітиків набагато небезпечніша ситуація, можливо, критична, зберігається в напрямку Покровська. На жаль, російські війська просунулися на кілька кілометрів углиб, впритул наблизившись до Мирнограда і Гродівки — міст, які відкривають шлях до Покровська.
Цей район є найважливішим логістичним вузлом для українських військ, причому не тільки для Авдіївки, а й для районів Курахового.
Призов, оснащення та моральний дух в Україні та Росії
Оцінити поточний стан особового складу, техніки та морального духу як в Україні, так і в Росії доволі складно з огляду на те, що такі фактори, як моральний дух, важко піддаються кількісному оцінюванню, а точні дані щодо кількості техніки не цілком доступні.
Позиція Росії. У червні та на початку липня Frontelligence Insight спостерігала переміщення сотень транспортних засобів із різних частин Росії в бік України. Більшість цих машин були старими моделями, ймовірно, відновленими і, в деяких випадках, модернізованими, такими як Т-62, Т-55, БМП-1 і БТР-70/80, і дуже мало МТЛБ.
Ці машини ще не з’явилися на полі бою, що дає змогу припустити, що їх або приписано до нових підрозділів, що формуються російською армією, або призначено для майбутнього використання пізніше цього року.
Згідно з внутрішніми російськими документами, багато пошкоджених танків очікують заміни деталей уже понад шість місяців. Найбільш проблемними є специфічні компоненти, зокрема компоненти моторного відсіку, що призводить до тривалого очікування.
У деяких випадках нестача двигунів для таких танків, як Т-80, призвела до того, що через нереально довге очікування запчастин ці танки не ремонтуються, а просто розтягуються на запчастини.
Проблеми з моральним духом. Аудіоперехоплення та окремі повідомлення росіян свідчать про серйозне зниження морального духу серед військ РФ, а піхотні підрозділи демонструють ознаки виснаження.
За повідомленнями, деякі наступальні російські підрозділи імітували проблеми зі зв’язком, щоб уникнути подальших команд. В інших випадках командири підрозділів як привід для відступу неправдиво заявляли, що стикаються з сильним опором і силами, що переважають. Така модель поведінки віддзеркалює проблеми, що спостерігалися раніше, особливо після поразки під Вугледаром у 2023 році, коли підрозділи почали саботувати накази через низький моральний дух.
Призов. Загалом Росія продовжує набирати достатню кількість новобранців, однак є й очевидні проблеми. Щоб виконати квоти з набору, російські органи влади значно збільшили призовні бонуси, деякі з яких зросли майже вп’ятеро, порівнюючи з 2022 і 2023 роками.
Наприклад, мер Москви Сергій Собянін підписав постанову про надання жителям Москви одноразової виплати в розмірі 1,9 мільйона рублів (21 777 доларів) за укладання контракту з Міністерством оборони РФ. Аналогічних заходів вжито і в інших регіонах: у Волгограді бонус за укладення контракту сягнув 800 000 рублів (трохи понад 9 000 доларів). Для порівняння: медіанна місячна зарплата в Росії в липні 2023 року становила 53 571 рубль (591,90 дол.), тобто розмір передплатного бонусу перевищує медіанний річний дохід у Росії.
Призовний плакат у РФ. Фото: Frontelligence
З огляду на те, що щомісячні втрати техніки значно перевищують показники заміни майже всіх типів машин, включно з бойовими гелікоптерами, танками і БМП, малоймовірно, що Росія зможе проводити часті великомасштабні наступальні операції найближчими роками. Це не означає, що у Росії закінчилися машини або те, що вона зовсім припинить наступати. За допомогою Північної Кореї, Ірану і частково Китаю Росія зможе продовжувати локальні наступальні операції розміром з роту і підтримувати контроль над знову захопленими територіями. Час від часу вони можуть починати більш масштабні операції, проте залишається неясним, чи досягне Росія досить значущих цілей, щоб внутрішньо виправдати тривалу війну і пов’язані з нею втрати, включно з погіршенням економічного добробуту звичайних громадян.
Позиція України: Судячи з розмов із численними джерелами в українських збройних силах, найгострішою проблемою, про яку вони повідомляють, є брак новобранців або навчених рекрутів.
Кількість новобранців недостатня навіть для задоволення базових потреб. Через цю нестачу бригади змушені прикривати кілометри лінії фронту силами всього лише одного загону.
Під час контрнаступу влітку 2023 року новосформовані бригади не змогли досягти своїх цілей на півдні, попри те що були навчені за кордоном і краще озброєні Заходом.
На додачу до бригад, створених у 2022 і 2023 роках, наразі формуються нові бригади. Враховуючи, що Захід не планує серйозно озброювати ці новосформовані ланки, обґрунтованість такого рішення залишається під питанням.
Аналітики підкреслюють, що замість формування нових підрозділів більш ефективним було б постачання наявних бригад необхідним персоналом.
Західна допомога. Коли йдеться про снаряди, озброєння і транспортні засоби, Україна значною мірою залежить від Заходу, особливо від Сполучених Штатів. Вибори у США і зростаюча втома західної громадськості від війни Росії в Україні ускладнюють побудову надійної стратегії й прогнозів щодо того, як добре озброєна та оснащена буде українська армія через рік.
Також неясно, чи будуть поставки, здійснювані Заходом, достатніми, щоб компенсувати українські втрати на полі бою.
Простіше кажучи, ні нинішні темпи призову в армію України, ні західні поставки для України не є достатніми для перемоги або хоча б звільнення територій до кордонів лютого 2022 року. Крім того, Україні, як і раніше, потрібно більше підрозділів ППО для захисту вразливої інфраструктури від ракетних ударів.
На думку експертів, нинішньої допомоги недостатньо для забезпечення захисту від російських ракет і плануючих бомб, що призведе до подальшої руйнації електромереж і виробничих потужностей.
Постачання F-16 навряд чи цілком розв’яже цю проблему. Хоча вони можуть перехоплювати певні типи ракет, наприклад, крилаті, інші ракети залишаться складними цілями. Бомбардувальники, підводні човни й кораблі, що запускають ракети, перебувають у глибині Росії, уникаючи зіткнення з українськими ВПС.
Також кількість систем Patriot, необхідних для прикриття інфраструктурних, урядових і важливих військових об’єктів, значно перевищує ту кількість, що зараз перебуває в Україні.
Крім того, ці системи потребують постійного поповнення боєприпасів, що ставить Україну в сильну залежність від виробничих потужностей і політичної волі Заходу, яка в ході цієї війни виявилася непостійною.
Прогноз
Малоймовірно, що Росія припинить активні наступальні операції до середини осені 2024 року. Попри втому і втрати, у неї достатньо сил для підтримки тиску, особливо в Донецькій області.
Однак сили, резерви і підрозділи, що залишилися і проходять підготовку у Воронезькій, Бєлгородській і Ростовській областях, свідчать про те, що в Росії немає ресурсів для облоги великих українських населених пунктів, таких як Краматорськ і Слов’янськ.
Без цих міст Росія не може стверджувати, що цілком досягла своєї мети — окупації всього Донбасу. Аналітики не виключають, що українські війська можуть використовувати нові бригади для контрнаступу, щойно Росія вичерпає свій наступальний потенціал.
У прагненні зміцнити свої позиції перед можливими переговорами Москва активізувала кампанію з обстрілів української цивільної інфраструктури, особливо енергетичних об’єктів.
До того ж в Інтернеті розгорнуто масштабну й ефективну кампанію з перебільшення внутрішніх проблем і перекладання провини з Росії на українську владу за відсутність базових послуг та економічні проблеми, які насправді є результатом дій Росії.
Потенціал для переговорів та підходи до забезпечення виконання зобов’язань
Якщо лишити осторонь різні політичні аспекти, то ситуація значно ускладнюється через відсутність ефективних механізмів для таких переговорів.
Якщо припустити, що Україна та російський уряд можуть досягти угоди, подібної до корейського перемир’я, де жодна країна не є підписантом і це суто військовий документ, лишається питання: хто забезпечуватиме дотримання або каратиме за порушення такої угоди?
Якщо така угода передбачає відведення важких озброєнь із «демілітаризованої зони», постає критичне запитання: яка інституція чи організація стежитиме за тим, щоб російська армія відвела свої важкі озброєння? Якщо Росія не виконає умови угоди, які механізми передбачені для покарання за такі дії.
Якщо Україна виведе свої війська без надійних гарантій безпеки, Росія зможе зайняти позиції без будь-яких наслідків. Такий сценарій відлякає українську сторону від згоди на подібні умови. Серйозні гарантії безпеки від третіх сторін, таких як ЄС або США, будуть вкрай необхідні.
Інакше кажучи, українському уряду і суспільству пропонується повірити на слово путінському режиму, що він не порушить угоду про перемир’я, попри численні порушення попередніх угод і два вторгнення з територіальними анексіями за останнє десятиліття.
