Аналіз твору
Сашко. Тринадцятирічний хлопець, чуйний, добрий, щирий, любить не лише ліс (вибирає дорогу до школи саме через ліс), а й все, що знаходиться в ньому та довкола. Хлопчик відчуває несправедливість дорослих по відношенню до Сіроманця – Чепіжного, який полює на нього («це ж нечесно – він один, а їх онде скільки»), своїх батьків, особливо матері, які не можуть вплинути на Чепіжного та захистити вовка. Під час роботи над повістю доцільно звернутися до епізоду порятунку вовка. Читаємо такі рядки: «Кілька разів падав, провалювався по груди, у валянки набилося снігу». Далі за текстом Сашко «засунув шапку у кишеню», «скинув на сніг кожушину», «махнув однією ногою, другою, валянки попадали біля кожушка в сніг». Автор не зазначає, що хлопчикові було страшно чи холодно. Відтак можемо зробити висновок, що Сашко був ладен на все, аби врятувати друга. Сашко навіть зважується йти в Одесу разом із Сіроманцем, відвести його до лікарні Філатова, щоб йому повернули зір. Варто звернути увагу на те, що хлопчик звертається до вовка завжди лагідно: лизунчик; вовчику, Сіроманчику (слова повторюються). Образ Сашка також доцільно подати у вигляді ромашки, в пелюстки якої учні записують риси характеру хлопчика: сміливий, щирий, добрий, співчутливий, вразливий, лагідний, люблячий, рішучий.
Саме завдяки Сашкові читачі дізнаються, яким є Чепіжний насправді: брехливий (звернув на Сіроманця, що той з’їв вівцю, «а Сіроманець її в очі не бачив»), схильний до крадіжок («краде у полі солому на мотоциклі»), користолюбний і пихатий («сам дядько Василь премій за вовків получив стільки, що аж чорного мотоцикла купив»), жорстокий («ями копає по лісосмугах»).
Василь Дмитрович Чепіжний. Член обласного товариства мисливців, який перебив усю зграю і вовченят Сіроманця. Чепіжний тільки й бажає вбити вовка і прославитися. Цей чоловік жорстоко поводиться з усіма тваринами: ображає свого собаку Геракла, знущається з коня. Любить брехати, вживати алкоголь, бути в центрі уваги. Цитати: «Чепіжний наставив вуха на лісову невідомість, сплигнув з коня, перекинув рушницю з руки в руку, повів коня стежкою, вивів його на галявину, прив’язав до сосни, а сам відійшов і заліг у ямі.», «Пропадаю! Гав! Гав! Гав! – загавкав Чепіжний до Сіроманця і люто рушив з води на нього. – На мене — їж! Жери мене! Зжери мене, як ти з’їв мою козу 8 березня! Я перебив твою зграю і вовченят перебив, я!», «…Сіроманець, ох, якби ви знали,як він сидить мені в печінках, спати не можу, жити не можу, як подумаю, що він ходить по світі, щоб ти удавився тією моєю козою!», » – Зловився! – дихав морозом Чепіжний. – Стільки роківпильнував я його, посивів і серце зірвав на ньому! Чепіжний був урочистий, і його буряковий кулак грізно здіймався над фланелевими снігами…».
Олександр Степанович. Батько Сашка, голова колгоспу. Це чесна, справедлива, розумна людина. Він заспокоює сина, коли той хвилюється за Сіроманця, підтримує Сашка і пояснює, що вовк розумний і зможе втекти від Чепіжного. Олександр Степанович розуміє, що Чепіжний чинить неправильно, що занедбує свою роботу, ганяючись за вовком, тому наказує йому зайнятися своїми справами, працювати як усі.
Галя Грушецька. Однокласниця Сашка, яка теж знайомиться з Сіроманцем, а потім допомагає хлопцеві з вовком збиратися в Одесу. Галя відмінно вчиться, любить природу, з розумінням ставиться до проблем інших.
Павло Іванович Миронюк. Агроном і секретар парторганізації, який працює із Сашковим батьком.
Петро Лях. Капітан з висілка, який знайшов Сіроманця і добре до нього поставився.
Андрійко Лях. Син капітана, теж стає другом Сіроманця. Потрапивши в лісі у заметіль, Андрійко не може знайти дорогу додому, але його рятує вовк.
Побігайло і Шевчук. Друзі Чепіжного, які допомагають копати яму, у яку мав потрапити Сіроманець.