Аналіз твору
Цитати: «Каже казку білоголовий хлопчик років десяти.», «Оглядають хлопця: марний, обідраний, босі ноги всі в грязі.», «Мишко заспокоївся, підтяг штани, очі засяяли, аж луна скрізь заблищала: Ой, Морозе-Морозенку, Ти славний козаче…», «Мишко стояв, схилившись на одвірок, нахмурений. Все одхиляє убік голову, ніби на той обід і дивитись не хоче. Тільки в горлі у його кавкало, мовби глитав великі камінці.», «Цілий день бігав Мишко з хлопцями, як свій; носив казаном воду од криниці, лагодив двері, підмітав, гомонів, сміявся. Стемніло — зажурився. Стоїть самотній коло вікна, смутно дивиться на темні вікна, мне свою брудну благеньку будьонівку із зіркою.», «Мишко низько схилив голову. Один — ближче до його, придивився: котяться дві сльозини в Мишка, як той горох, по лицю.», «Мишко витер до сухого очі полою, насунув свою будьонівку на голову, важко зітхнув, мовчки пішов до дверей.», «З-під ліжка висувалась біляста, нестрижена голова, червоне од напруги лице.», «– Параско Калістратовно! Параско Каліст… Це не простий хлопець! Це найкращий за нас усіх! Роботящий, слухняний…», «Під дрантям не було сорочки. Світились реберця. Схудле, марне тіло було порване, подряпане, скривавлене — живого не було на йому місця.».
Параска Калістратівна. Завідуюча у дитячому будинку, яку вихованці часто називають «наша плаксуха». Жінка добра і співчутлива, вірить у талант кожної дитини. Її гучний голос і крик нікого не лякають, бо вона має добре серце. Вона приймала дітей, хоч вже стільки разів зарікалася нікого більше не брати до притулку, розрахованому і помешканням, і харчовим постачанням лише на тридцятьох вихованців, яких насправді було цілих дев’яносто.
Цитати: «Дівчатка винувато і злякано переводили очі з одного на другого, почувши цеє, одна — в плач, друга — в плач. Завідуюча зирк на їх — позгиналися, аж посиніли, — не втрималась — у сльози!», «… Завідуюча, схлипуючи, одягає гостей у якесь шмаття й присягається комусь: — Ні одного більше! Ні лялечки, хоч там що! Краще втечу.», «Сподівалися, що буде як і раніш бувало, — покричить, посердиться, а далі заплаче й прийме. Вони вже добре знають її, реву.», «Висока, огрядна, в мужичих чоботях, голос, як труба, іде, як буря… Зранку гасала по установах, змагалася, прохала, сварилась, аж схрипла. Приперла на плечах пудів зо два борошна і трохи пшона. Прийшла, мотається сюди-туди, забула, що вже дома, не говорить — кричить: не дурно, видно, досталося те борошно. — Семенові промивали ногу? Валі міряли температуру? Та чому сміття не винесено? Вікно хто розбив? А книжка чого ото під столом? Староста! Староста!», «Дивиться на дітей, віри не діймає: чогось поблискують тривожно очі.», «— Так реве, так реве, аж захлинається! Аж ніс їй почервонів! Витре носа хусточкою та й знову!», «Вийшла умита, спокійна. Голос твердий, як криця…».