Великий подвижник християнської Церкви преподобний Симеон Стовпник народився у ІІ половині IV століття в Каппадокійській області Малої Азії, в селищі Сисан, від благочестивих батьків, християн Сусотіона і Марфи. У віці 13 років святий Симеон. перебуваючи в храмі за недільною службою, був глибоко зворушений, чуючи спів заповідей Блаженств. Вражений вченням Спасителя, укладеним в заповідях Блаженства, святий Симеон негайно прийняв рішення присвятити всього себе Господу. Не заходячи додому, він усамітнився для молитви і просив Господа вказати йому шлях спасіння. Отримавши після молитви уві сні вказівку від Бога, він пішов у монастир і слізно просив ігумена прийняти його в число братії. Перебуваючи в обителі, святий Симеон беззаперечно виконував монастирські послухи і у віці 18 років був пострижений в ченці.

З самого початку свого життя в монастирі юний Симеон проводив життя аскета. Дізнавшись від братії про непомірне подвижництво Симеона, ігумен заборонив йому непосильні аскетичні труди, однак юний подвижник горів бажанням все так само ревно виконувати свої суворі обітниці, так що ігумен повелів йому залишити обитель. Тоді, знайшовши в пустелі висохлий колодязь, наповнений гадами, святий Симеон спустився в нього і перебував у ньому, невпинно молячись Богу. Стурбована братія на чолі з ігуменом шукали святого Симеона і, знайшовши його, витягли з колодязя і привели назад у монастир. Підкріпивши в обителі свої сили, Симеон знову пішов у пустелю і поселився в кам’яній печері, проводячи час в подвигах посту і молитви.

Чутка про юного пустельника стала поширюватися: до його печери приходили люди, які бажали послухати його слова і отримати зцілення від хвороб. Господь послав святому Симеону дар лікування душевних і тілесних хвороб, так що число тих, хто приходив до нього, невпинно збільшувалося. Тим часом святий Симеон зробив новий подвиг — 40-денний піст, який він витримав, викликавши цим побожне здивування оточуючих. З цього часу преподобний Симеон завжди проводив святу Чотиридесятницю в подвизі 40-денного посту. Слава про подвиги святого подвижника все більш і більш зростала. Тоді, рятуючись від суєти, преподобний Симеон побудував собі стовп заввишки в 6 ліктів і на ньому невелику хатину розміром у 2 лікті. Зійшовши на стовп, він відновив свої подвиги: всю ніч і ранок він проводив у молитві, о дев’ятій годині (тобто о 3 годині дня) він зі стовпа повчав народ, що зібрався, зціляв хворих, вирішував життєві питання і мирив ворогуючих. Після заходу сонця святий знову ставав на молитву.

Святі отці, які проводили життя в пустелі, дізналися про нового подвижника, який подвизався на стовпі. Бажаючи перевірити, чи угодний Господу цей новий вид подвижництва, а також бажаючи дізнатися і внутрішній стан святого Симеона, пустельники відправили до нього своїх посланців з пропозицією зійти зі стовпа і припинити подвиг. При цьому вони наказали посланцям: в разі беззаперечного послуху святого Симеона благословити його на продовження стовпництва, а в разі непослуху насильно звести зі стовпа. Почувши наказ отців-подвижників, преподобний Симеон негайно почав спускатися: тоді, переконавшись у його непідробному смиренні, посланці пустельників зупинили його і передали благословення отців на продовження подвижницької праці.

Преподобний Симеон простояв на стовпі 80 років. За цей довгий час стовп його кілька разів перебудовували, збільшуючи його висоту, так що до кінця життя святого стовп досяг 40 ліктів у висоту. Він мужньо боровся з різними спокусами, не довіря- ючи своїм людським силам і сподіваючись на допомогу Божу.

Не сходячи зі стовпа десятки років, преподобний Симеон навернув до віри в Христа величезне число людей, що належали до різних національностей. Таким чином, Господь дарував йому виконати воістину апостольське служіння. Святому Симеону був посланий Господом і дар різноманітних чудотворень. Так, одним своїм словом він приборкував диких звірів; завдяки його молитві Бог вивів з землі джерело води для втамування спраги численних паломників. Однак жінок святий не допускав за огорожу, що оточувала стовп. Навіть для своєї матері, блаженної Марфи, він не зробив винятку, і тільки тіло святої Марфи було поховано близько стовпа її сина.

Візантійські імператори Феодосій Молодший (408-450) і Маркіан (450-457) високо шанували преподобного Симеона, який неодноразово писав їм, безстрашно викриваючи те, що було неправильним у їх розпорядженнях. Імператрицю Євдокію, що відхилилася в Євтихієву єресь, преподобний привів до покаяння і повелів їй повернутися в лоно Святої Церкви. Єресь Євтихія, засуджена IV Вселенським Собором, полягала в тому, що єретики не визнавали в Христі дві природи Божу і людську, а лише одну — Божу. Святого Симеона відвідували Антіохійські Патріархи Мелетій і Домн, які звершували у святого Божественну літургію і причащали його Святих Таїн. Біля стовпа преподобного постійно перебували деякі з його учнів, які були у нього в служінні. Один з них, Антоній, описав згодом його життя і подвиги.

Проживши понад сто років, преподобний Симеон тихо помер на своєму стовпі під час колінопреклонної молитви. Це сталося в 459 році. Про смерть його першим дізнався його учень Антоній, який піднявся на стовп, стурбований тим, що преподобний три дні не виходив благословляти паломників. Для поховання преподобного прибув зі своїм кліром Антіохійський Патріарх Мартирий. При величезному скупченні народу, що з риданнями проводжали, тіло преподобного, гріб його було перенесено в Антіохію і покладено в Патріаршій церкві, а згодом там була побудована нова церква — в ім’я преподобного Симеона, де і спочивають його останки. При похованні святого Симеона відбулося багато зцілень, які звершувалися і в подальшому, біля раки преподобного. На місці стовпа утворився великий монастир, намісником якого став Антоній, учень преподобного і складач його життя. Явившись Антонію уві сні, преподобний Симеон сказав, що він не залишить місця своїх земних подвигів і завжди буде допомагати братії монастиря.

Будучи першим Стовпником, преподобний Симеон поклав початок цього виду подвижництва і мав цілий ряд продовжувачів, серед яких можна назвати преподобного Даниїла (пам’ять 11 грудня). Сучасник святого Симеона, святитель Феодорит Кирський писав про преподобного Симеона: «Про діяння його хоча можу засвідчуватися усіма, але боюся приступати до розповідей, щоб не здалися вони нащадкам надзвичайними і недостовірними, оскільки перевищують людську природу».

Блаженна Марфа, мати преподобного Симеона Стовпника, протягом двох років зі своїм чоловіком Сусотіоном марно шукала сина, що покинув батьківський будинок 13-річним хлопчиком і віддалився в монастир. Через два роки Сусотіон помер від печалі, а свята Марфа довго жила в самоті, не втрачаючи надії на те, що Господь сподобить її отримати звістку про сина. І дісно, коли слава про подвиги преподобного Симеона стала розповсюджуватися, свята Марфа дізналася, що прославлений подвижник — її син Симеон. Тоді, бажаючи його побачити, вона прийшла до огорожі, що оточувала стовп святого. Але святий Симеон, що не допускав жодної жінки всередину огорожі, не вважав за можливе зробити виняток навіть для рідної матері і просив передати їй, щоб вона потерпіла ще трохи, бо тоді вона побачить свого сина в житті вічному. Свята Марфа заплакала, лягла на землю біля огорожі і померла. Преподобний Симеон звелів принести тіло своєї матері до стовпа, сам звершив над нею молитву і ніжно попрощався з покійною. Обличчя покійної в цей момент освітилося усмішкою, і її материнське серце нарешті знайшло спокій. Свята Марфа була похована близько стовпа преподобного. З тих пір він двічі на день звершував молитви за її упокій.