Колаж: hromadske
Лейтенант Микола Герасименко у 2024 році написав рапорт на звільнення з армії. Підставою вказав свій полон на окупованій частині Донецької області з лютого 2015-го по грудень 2017-го. До рапорту додав довідку, отриману в січні 2018 року зі штабу Антитерористичного центру при СБУ.
Рапорт у нього прийняли, однак згодом «завернули». Мовляв, у довідці СБУ Микола значиться як заручник незаконних збройних формувань в районі проведення АТО, а не як військовополонений. Отже, він не має права на демобілізацію як колишній військовополонений. Це право надає стаття 26 Закону України «Про військовий обовʼязок і військову службу».
«У 2018 році, коли мені й іншим хлопцям цю довідку в СБУ давали, ми зразу сказали, що вона неправильна, бо ми — військові, були в полоні у ворога. А нам відповіли, що іншої довідки видати не можуть. У 2024 році я таки звільнився з армії, однак не як колишній полонений, а як людина з інвалідністю. Але мені дуже образливо, що зараз в Україні немов два сорти військовополонених існують — “правильні”, які потрапляли в полон після 24 лютого 2022 року, і “неправильні”, як-от я, що без двох місяців три роки потерпав у підвалах “ДНР”. І розстрілювали мене там, і череп проломили, і ребра мої ламали, і засудити мене там хотіли. Виходить, що нічого цього в моєму житті не було?» — говорить Микола.
Чому військовослужбовці, котрі до повномасштабного вторгнення були в полоні на окупованій частині Донецької та Луганської областей, сьогодні не мають статусу військовополонених, а отже, права на звільнення з армії? І чи щось зміниться в цьому питанні? Про це пише hromadske.
Повідомлення, отримане Миколою Герасименко від СБУ, що надано Миколою Герасименко
У полоні статусів
«Перш ніж говорити про статус військових, які потрапили до ворога, треба взяти до уваги статус певних подій. У квітні 2014 року, після початку російської агресії, в Україні була оголошена антитерористична операція (АТО), а не війна з воєнним станом. З правового погляду ми, так би мовити, на сході України мали справу з терористами, а не з ворожою армією. А терористи беруть заручників, а не полонених. От чому бійці, що фактично перебували в полоні на території “ДНР/ЛНР”, офіційно в Україні отримали статус заручників. Хоча сенс терміна “заручник”, який визначається в Законі України “Про боротьбу з тероризмом”, мало відповідає ситуації з нашими військовими. У лютому 2022 року в Україні був оголошений воєнний стан, тому військові, що потрапляли до ворога після цієї дати, мають статус військовополонених», — пояснює адвокатка адвокатського обʼєднання «Актум» Оксана Доготер.
За її словами, хоча після 2022 року ми фактично воюємо з тим самим ворогом, юридично йдеться про два різні для України юридичні статуси подій і їхніх учасників.
Тобто, наприклад, начальник медичної служби бригади «Азов» Євген Чуднєцов, який з 2014 року захищає Україну і фактично був у полоні двічі — з лютого 2015 року по грудень 2017-го і з травня 2022-го по липень 2023-го, — юридично був лише раз.
Євген Чуднєцов після другого полону і зараз. Повідомлення, отримане Миколою Герасименко від СБУ
«Журналісти мене часто просять порівняти умови утримання полонених до 2022 року і після. Але я можу говорити тільки про себе. Так, у першому полоні я міг отримувати продуктові передачі з дому, телефонні дзвінки, мав побачення з рідними. Під час другого полону нічого цього не було. Під час другого мене сильно катували, я майже вдвічі схуд. Але зуби плоскогубцями мені в першому полоні видирали, коли я вважався заручником. Факти катувань і принижень були як у першому, так і у другому полоні», — розповідає Євген.
Він говорить, що справа не в умовах утримання і не в тому, коли українських військових більше катували — до чи після 2022 року, бо загалом заручники й полонені — абсолютно рівні люди.
«Чому ж вони відрізняються юридично? Я не розумію, чому заручників не прирівняли до військовополонених автоматично», — запитує Чуднєцов.
Тобто чому б у відповідну статтю Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» через кому або в дужках після слів «перебував у полоні» не дописати «перебував у заручниках»?
Чи справді можна було б автоматично прирівняти військовослужбовців-заручників до військовополонених і чи можливий варіант «через кому», hromadske запитало в народної депутатки Соломії Бобровської, членкині Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки. У 2023-2024 роках вона активно відстоювала право колишніх полонених на демобілізацію.
«Я не знала про існування проблеми демобілізації заручників. Ви — перша журналістка, яка звернулася до мене стосовно заручників часів АТО й ООС. Ані Служба безпеки України, ані Міноборони не комунікували з нашим комітетом стосовно цього питання. Ніхто з військовослужбовців — колишніх заручників не порушував його перед нами. Ця проблема якось випала з поля зору. Не думаю, що можна буде автоматично прирівняти заручників до військовополонених. Мені треба вивчити це питання, розібратися», — сказала в коментарі для hromadske Соломія Бобровська.
Далі з цим самим питанням ми звернулися до СБУ. Там відповіли офіційно: наразі правовий та соціальний захист заручників потребує законодавчого врегулювання.
Поки депутати будуть думати
Чи справді Комітет Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки негайно кинеться розв’язувати проблему військовослужбовців-заручників, чи розв’яже її позитивно — не скаже сьогодні ніхто. А що ж робити цим самим заручникам, якщо вони захочуть демобілізуватися? Шукати, як Микола Герасименко, інших підстав для звільнення? У кого не вийде з інвалідністю — народити третю дитину, стати доглядальником літніх родичів?
«Зовсім ні, — говорить юристка Оксана Доготер. — Вони мають правову можливість демобілізуватися саме як колишні заручники. Просто для цього їм треба набратися терпіння».
За словами адвокатки, найперше, що треба зробити бійцю, — узяти в СБУ довідку, що в часи АТО й ООС він перебував у заручниках.
«Той документ, який свого часу Микола Герасименко й інші заручники отримали від штабу Антитерористичного центру при СБУ, є, по суті, інформаційним листом, адже форма довідки і її зміст передбачені відповідним Порядком. І для підтвердження факту перебування в полоні необхідна саме довідка як певний тип визначеного законодавством документа. Наразі правонаступником штабу Антитерористичного центру є Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Якщо військовослужбовець не отримав такої довідки раніше, то сьогодні він має право звернутися до Координаційного штабу з проханням про неї», — пояснює юристка.
Така довідка є підставою для звільнення військовослужбовців з військової служби.
Зі свого боку СБУ повідомило hromadske, що для отримання довідки про перебування в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України людина (або її законний представник) має написати заяву до Міноборони чи іншого центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовими формуваннями. Також ексзаручники можуть звернутися до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особистої свободи через збройну агресію проти України, що функціонує при Міністерстві національної єдності України (колишнє Мінреінтеграції).
«У положенні про роботу комісії не обмежено період, за який вона може встановити факт початку та кінця полону, тобто така комісія може встановлювати факти за час проведення АТО. Отже, для тих військовослужбовців, що мають аналогічний інформаційний лист штабу Антитерористичного центру при СБУ, як у Миколи Герасименка, така визначена державою процедура також доступна», — наголошує юристка Оксана Доготер.
Документ-рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення людини особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України також відкриває військовослужбовцю дорогу до демобілізації. Адже у статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» визначено, що перебування особи в полоні є підставою для звільнення. А рішення комісії закріплене в переліку документів для підтвердження факту перебування військового в полоні, що встановлений Порядком про звільнення з військової служби.
Якщо військовослужбовець, який є колишнім заручником, звертається до командування з рапортом про звільнення з військової служби, він обов’язково повинен додати до рапорту довідку Координаційного штабу або рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
«Ситуації бувають різні. Наприклад, змісту довідки від Координаційного штабу та змісту інших документів може бути недостатньо для того, щоб комісія при Мінєдності ухвалила позитивне рішення стосовно конкретного бійця. Адже комісія працює лише з наявними документами, вона аналізує те, що подає заявник, і не може збирати докази самостійно — наприклад, допитати свідків. У такому разі колишній заручник може звертатися до комісії повторно, збільшивши обсяг доказів. Якщо і в цьому разі військовослужбовець отримає від комісії рішення про відмову у встановленні факту позбавлення його особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, він може звертатися до суду для захисту своїх прав», — говорить адвокатка Оксана Доготер.
Судова практика
За словами юриста адвокатського обʼєднання «Актум» Андрія Ковальова, в Україні є випадки, коли колишні заручники саме через суд доводили своє фактичне перебування в полоні. У цих рішеннях суди визнавали, що людина перебувала в полоні на підставі посвідчення учасника бойових дій, довідки про безпосередню участь в бойових діях та листа штабу Антитерористичного центру при СБУ або інших документів, що підтверджували б факт перебування в заручниках.
«Відповідні судові справи розглядають у межах цивільного судочинства. Водночас учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору. Наразі таких випадків небагато, адже судові розгляди доволі тривалі — не в кожного військовослужбовця вистачить на це нервів. Крім того, мало хто з них знає, що через суд можна довести свій статус військовополоненого, тому вони й не звертаються до суду. Навіть не всі в юридичній спільноті знають, що такі суди можливі», — говорить Андрій Ковальов.
Юрист звертає увагу на ще один аспект проблеми: військова частина, попри рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, може відмовити військовослужбовцю у звільнення з армії. Тоді він має можливість оскаржити в суді цю відмову.
«Але це все дуже клопітка справа. Простіше розв’язати питання на законодавчому рівні», — наголошує Андрій Ковальов.
А Микола Герасименко додає, що зробити це треба раз і назавжди, щоб ніхто й ніщо не могло вплинути на статус військовополонених.
«У грудні 2017 року після звільнення в Харкові нас зустрічав президент України, у Борисполі наш літак зустріла маса людей — усі раділи, нас називали героями, нам виплатили по 100 тисяч гривень як ворожим бранцям. Минуло кілька років, змінилася влада й ситуація — і нас, кого сама держава назвала заручниками, а не військовополоненими, відсунули на задній план, винесли за дужки, держава турбується про сучасних полонених, про нас забули. Де гарантія, що згодом нова влада в новій ситуації так само не винесе за дужки полонених періоду повномасштабної війни? Мені ж говорять в обличчя, що я не був у полоні, то можуть згодом сказати і їм. Статус військовополонених треба прописати в законі так чітко, щоб він ніколи й ні в кого не викликав сумнівів», — говорить лейтенант Герасименко.
