Менш як за місяць повномасштабному вторгненню ЗС РФ в Україну виповниться три роки. У боях продовжують тисячами гинути українці, які захищають свою землю від агресора, і росіяни, які вирушають у безглузду м’ясорубку влаштовану путінським режимом. Надій на швидке завершення кровопролиття мало. Новий президент США Дональд Трамп обіцяв завершити гарячу фазу конфлікту за день, цього не сталося. Про ситуацію на фронті, досвід боїв з військами КНДР у Курській області, про українських ухилянтів, про те, як в Україні сприймають росіян виданню «Спектр» розповів український військовослужбовець, голова ради резервістів Сухопутних військ Збройних сил України, ветеран АТО Іван Тимочко.
– Яка зараз ситуація на фронті? Найгарячіші точки?
– Дуже жорстокі бої йдуть у Курській області. Ворог намагається виконати наказ Володимира Путіна щодо витіснення ЗСУ з цієї території. Дуже серйозні бої точаться також на півночі Харківської області. Ця лінія фронту – Липці-Вовчанськ – для ворога важлива, бо росіяни розраховують вийти на Оскольське водосховище. У районі Куп’янська – не менш серйозні бої. Ворог націлений вийти навіть не на Куп’янськ, а на Куп’янськ-Вузловий, тому що російська армія сильно прив’язана в плані логістики до залізниці. У РФ відкривається можливість створити плацдарм у бік Краматорська та Слов’янська. Та й покровський напрямок — не менш активний. Це пов’язано з політичним завданням Путіна зайняти Покровськ, тим самим максимально захопивши Донецьку область.
— Видання Sky News стверджує, що армія Росії зараз «на підйомі», а у ЗСУ «великі проблеми». Чи погоджуєтесь ви з такими висновками?
– Вони не на підйомі. Вони на піку. Російська армія зараз на піку своїх можливостей, підтягнувши стратегічні резерви. Завдяки цьому вони й досягають того результату, на який здатні. Однак це успіх тактичного рівня, а чи не стратегічного. Створивши перевагу в живій силі та у використанні авіації, росіяни мають тактичне просування. Вони знищують українську інфраструктуру, населені пункти… І тут треба розуміти, що перед будь-якими ворожими військами, які взяли чужі території, ставиться завдання використати ресурси окупованих земель: користуватись захопленою промисловістю, комунікаціями. Тобто армія окупанта на місці, примітивно кажучи, має годувати саму себе. У свою чергу російське військо, завдавши абсолютної руйнації захопленим територіям, не може використовувати їх ресурси, і змушене розраховувати лише на свої сили та фінанси. Земля, яку вони окупували, є випаленою та непридатною для життя. У випадку з армією РФ можна говорити про перевагу, а не про можливість ефективного ведення бойових дій. Чим більше вглиб таких територій, тим складніше стає самим окупантам. Тим більше, якщо ми подивимося на зведення [українського] Генштабу, то щодня росіяни б’ють рекорди за своїми втратами: по 1600–1700 убитих та поранених.
– Чому українські війська втрачають місто за містом? Проблема у відсутності на фронті «Томагавків» та «Таурусів»? Чи проблема все таки в системі управління українською армією, всередині військово-політичного керівництва?
– По-перше, найбільша проблема – це можливість ворога не щадити свої війська на полі бою, які просто виснажують наші підрозділи. По-друге, у противника перевага в авіації та в артилерії. Ворог стирає наші міста з лиця землі, їх вже немає сенсу утримувати. А президент Зеленський чітко сказав: якщо територію знищено і ворог має кількісну перевагу один до восьми, то має сенс відступати… Зрозуміло, на сьогоднішній день в армії не все ідеально, але й не критично. Якби насправді все було критично в системі управління армією, то ворог показував би по ТБ сотні наших полонених військових, сотні одиниць трофейної техніки. Але росіяни цього не показують, а лише — знищені села та міста… Ще один аргумент за те, що немає критичних проблем у ЗСУ: ми б не провели успішну військову операцію в Курській області, якби не було якісного бойового злагодження та взаємодії абсолютно різних родів військ.
– Чи є зараз у ЗСУ дефіцит озброєння на фронті? Яке співвідношення обсягів зброї у сторін?
– Дефіцит озброєння є завжди. Ми маємо набагато більше цілей, ніж засобів для їх ураження. Тому доводиться обирати пріоритетність. Є й проблеми у системі постачання озброєння від союзників, але поступово ми переходимо на випуск власної техніки… А поки що наші союзники працюють на максимумі, займаються відновленням свого військово-промислового комплексу, щоб поповнити свої склади та передати озброєння Україні. Співвідношення обсягів снарядів різне, залежно від напрямку: від 1:3 до 1:8 на користь росіян. Але в нас технологічно краще організовано контрбатарейну боротьбу. При цьому з авіацією, ракетами і живою силою справи кращі у нашого ворога. Ми знаємо, що РФ своїм солдатам може платити набагато більше, ніж ми.
– Чи правда, що росіяни вже використовують у боях на Донбасі захоплену західну бронетехніку? Зокрема, чи захопили кілька бойових машин піхоти M-2 Bradley?
– Як правило, до рук росіян потрапляє наша пошкоджена бронетехніка, яка вже не придатна для використання, але з інформаційно-пропагандистською метою вони можуть подати це по-своєму. Росіяни навіть не змогли б утримувати захоплену придатну для використання нашу техніку, тому що без відповідної експлуатації вона швидко виходить з ладу. Тому я дуже сумніваюся, що вони використовують наші Bradley.
Іван Тимочко (праворуч) із бойовим товаришем. Фото надане доя публікації в Spektr. Press
«У нас немає мети стояти до останнього»
– Курахове захоплене – далі дорога на Покровськ?
— Так, у них такий задум. Такі міста, як Вугледар, Курахове, Селідове — це міста, які вони намагалися зайняти або зайняли, щоб ми не могли завдати їм ударів з флангів. Вони тепер створюють круговий плацдарм, щоб потім максимально інтенсифікувати свій наступ на Покровськ. Але щоб дійти навіть до адмінкордонів міста у ворога багато роботи. В умовах сучасної війни відстань навіть за 10 кілометрів — це дуже довга дорога.
– Чи існує зараз загроза наступу військ РФ на Запоріжжя та Дніпропетровську область?
– По всій лінії фронту та кордонів із Росією та Білоруссю у нас є загроза. Де знаходяться війська РФ, де є накопичення сил — потенційно вони можуть завдати удару. Тут треба розуміти: щоб провести наступальну операцію, росіянам необхідно на конкретному напрямку сконцентрувати тисяч 40-50 особового складу, ще приблизно стільки ж мати в резерві. Інакше просто неможливо провести операцію.
«Ми розглядаємо територію Курської області не як окуповану чи спірну»
— Володимир Путін нібито хотів повернути повний контроль над Курською областю до інавгурації Дональда Трампа, що зробити не вдалося. За вашою інформацією, чи має зараз армія РФ такі військові можливості, щоб вибити ЗСУ з Курської області в короткий час?
– Почнемо з того, що росіянам довелося резерви, які вони готували для посилення своїх військ у Донецькій та Харківській областях, перекинути на Курську область. Завдань можна ставити перед собою багато, але питання в тому, чи зможуть вони нагромадити необхідний людський та технічний потенціал, щоб провести там масштабну військову операцію. Спроби росіян перейти у контрнаступ обертаються знищенням техніки та особового складу. Звичайно, росіяни не припинятимуть спроб витіснити ЗСУ з Курської області. Однак ми розглядаємо територію Курської області не як окуповану чи спірну, а як лінію фронту, на яку ЗСУ змогли перенести військові дії, і на цій ворожій землі ЗСУ воюють із російською армією.
Дуже важливо, де саме росіяни витрачають ресурс: тисячі ракет, бомб, безпілотників вони скидають та використовують на своїй землі; тисячі солдатів гинуть на російській землі. Адже все це могло б бути задіяне на українській території! Крім того, губернатор Курської області подав Путіну список ушкоджень у його регіоні на 700 мільярдів рублів. Для порівняння: річний бюджет регіону складає до 90 мільярдів рублів. Ці збитки, які сам собі завдав ворог, йому ж і закривати. Тому гроші, які будуть направлені на Курську область, не підуть на російську армію. Це стане додатковим навантаженням на їхню фінансову систему.
Іван Тимочко на громадянці. Фото надане доя публікації в Spektr. Press
– Чи додають оптимізму українським військовим наступальні дії ЗСУ у Курській області? Чи є якісь особливості у цій операції, чи не стикаються там ЗСУ з російськими строковиками?
– Почнемо з того, що Курська військова операція відрізняється від загальновійськової операції, яку проводить Росія на території України. Адже якщо в Україні бойові дії проходять з використанням піхоти за підтримки авіації за статичною лінією фронту, де велика мережа окопів та опорних пунктів, то в Курській області бойові дії — мобільні з постійним переміщенням наших військ на чужій території… А щодо строковиків, то в Росії в рамках так званого суспільного договору було прийнято не задіювати строковиків у так званій «СВО», але на території Курської області проводиться «антитерористична операція». Це також відмінність.
Строковиків можна відправляти «для виконання завдань в умовах збройних конфліктів» за наявності двох умов після проходження ними військової служби протягом не менше чотирьох місяців; після підготовки з військово-облікових спеціальностей. Це прямо зазначено в Указі Президента РФ від 16.09.1999 N 1237 «Питання проходження військової служби»».
Для проведення контртерористичної операції (КТО) ФСБ РФ створює угруповання, у яке можуть бути включені військові, нацгвардія, поліція, рятувальники та співробітники інших відомств.
– Держдеп США заявив, що північнокорейці вже повною мірою воюють у Курській області . Наскільки військові КНДР боєздатні та ефективні на фронті?
– У тих документах, які наші бійці знаходять у північнокорейців, написано, що вони несуть революцію світового пролетаріату на землі імперіалістів. Тобто, їх уже морально накачують і готують… У плані військової підготовки треба враховувати, що вона проходила на старій радянській техніці, з відсутністю безпілотників і, звичайно, вони гинуть, і гинуть масово! Але цей період адаптації минеться. На жаль для нас. І, звичайно, вони навчаться воювати і втрати у них зменшуватимуться… Говорячи про їхню ефективність — вони ідейні, вони фізично підготовлені. Але тут треба розуміти, що це відібрані найкращі. Згодом, чим масовіше використовуватимуть північнокорейців, тим їх якість падатиме. Це з одного боку. А з іншого — вони набуватимуть досвіду, і знищувати їх нам буде набагато складніше.
– Президент США Дональд Трамп обіцяв закінчити війну за 24 години. Зрозуміло, що цього вже не сталося. Але на вашу думку, чи вдасться йому зробити це в найближчому майбутньому?
– У минулі роки свого правління він намагався і ізраїльсько-палестинський конфлікт зупинити, і Північну Корею утихомирити, і Іран примусити до миру, але, як бачимо, Ізраїль із Палестиною воюють, Іран набирає обертів… Він, звісно, робитиме спроби, але зможе чи… На сьогоднішній день жодної з його стратегічних цілей не досягнуто.
— Чи є очікування серед військових, що Трамп чинитиме тиск на обидві сторони і досягне перемир’я?
– В армії є спільне розуміння: політики нарешті мають серйозно вплинути на Росію, щоб вона припинила свою агресивну війну. І щоб не було у політиків бажання загравати з агресором. Чим більше вони заграватимуть із РФ, тим довше у нас триватиме війна… Риторика Трампа нам уже відома. Він уже каже, що не за 24 години закінчить війну, а за великий період переговорного процесу… І не змусить когось, а переконуватиме… На жаль, політики у 21 столітті не можуть однозначної довіри чи недовіри до себе викликати. Усі розуміють: є реальний стан речей, а є популістські гасла.
— Чи потрібний зараз режим припинення вогню і як його досягти?
– Щоб режим припинення вогню настав, мають бути зацікавлені дві сторони. Росія, яка зробила ставку на максимальну інтенсивність боїв, навряд чи погодиться припинити вогонь.
– Якщо переговори відбудуться, то чого б особисто хотілося б більше: щоб пріоритетом було повернення території чи гарантії безпеки?
– Все ж таки гарантії безпеки для нашої території. Питання — як це все виглядатиме: гарантії безпеки для України у межах 1991 року чи у межах по лінії розмежування. Ми знаємо про гарантії, які нам давали в рамках Будапештського меморандуму… Вони не дотримуються. Швидше за все, доведеться спершу обговорювати гарантії безпеки для всієї території України, а процес деокупації обговорюватиме окремим пунктом.
– В українській армії зараз військові вважають реалістичною мету виходу до кордонів 1991 року?
– Усі мають таке бажання. А ось питання — чи є реальним такий вихід. Знову ж таки, що мати на увазі під таким виходом? Так, є ідеалістичні очікування, що Україна буде повністю вільна. Питання коли і яким чином. Усі розуміють, що це довгий шлях. Ніхто з військових не живе ілюзіями, але ніхто з нас не вважає, що ці території ми втратили назавжди.
– У випадку, якщо Україна втратить значну частину підтримки з боку Заходу, наскільки це критично для ЗСУ? Чи українські військові зможуть продовжувати бойові дії?
– Якщо ми втратимо підтримку Заходу, вони втратять свою безпеку. Тому такого апріорі не буде. Весь світ розуміє: якщо впаде Україна, то вони будуть такими. У такому разі серед українців буде образа на те, що нас зрадили європейці… Якщо впаде Україна, то велика кількість нашого чоловічого населення буде призвана до російської армії, яка наступатиме на західні країни. Припинення євродопомоги Україні — це все одно, що вони надягнуть собі шнурок на голову або взагалі її відріжуть. Окремо взяті політики, які перебувають на фінансовому утриманні у Путіна, можуть таке говорити, але загалом країни НАТО та ЄС мають інше бачення. Інше питання, що ці європейські країни дуже довгий час були соціально орієнтованими та антимілітарними. Усі податки закладалися на соціалку, на виплати, на створення комфортного життя людини… Все це призвело до того, що тепер європейське суспільство не може швидко та якісно мобілізувати своє населення перед потенційною загрозою…
Іван Тимочко під час нагородження. Фото надане доя публікації в Spektr. Press
«Кожен російський ліберал закінчується там, де …»
– Як ви ставитеся до російських опозиціонерів, які виїхали з Росії до Європи і намагалися боротися з режимом Путіна звідти? Наскільки така «боротьба» є корисною для України?
– Вони не мають реальної підтримки серед російського населення. Перебуваючи за кордоном, вони ментально відірвані від нього. Ну, і ми знаємо, що кожен російський ліберал закінчується там, де починається питання про межі України. Ось і все! Вони всі не системні, не об’єднані та не скоординовані, а також залежні від донорів, які їх фінансово підтримують. Скільки б вони гарних дискусій на закордонних платформах не проводили, але якщо в Росії цензура та обмежений інфопростанство, то все це — балачки в нікуди! Якби вони ще заявляли про ступінь відповідальності не лише Путіна, а й російського населення! А так – у них винен у всьому Путін, а росіяни – добрі! Такого немає! Путін — це просто збірний образ ментальності та мислення росіян. Тому всерйоз їх не слід розглядати.
– У Берліні 17 листопада 2024 року відбулася акція протесту проти війни серед росіян, що поїхали. Що думаєте про такі акції?
– Вони навіть у Львові збиралися (мається на увазі Форум російської опозиції, організований подружжям бійців легіону «Свобода Росії», який відбувся 23 травня, — прим. «Спектра». Масово засідали. І що?! Жодні гарні проекти на грантові гроші не змінять військово-політичний устрій Росії. Якби там були, наприклад, колишні силовики, науковці, різні фахівці, то так!
– На вашу думку, якою б могла бути реальна допомога, яку росіяни, які проти війни, могли б надати Україні?
– Разом із нами взяти зброю в руки та воювати! Чим більше буде росіян, які готові воювати, тим більше це битиме за путінським режимом… Не можна розраховувати, що влада в Росії зміниться демократичним способом. Цього не буде. Путін 30 років робив із своїм народом те, що ми бачимо зараз. Якоїсь надії на жорстокий російський бунт немає. Ну, не можуть вже російські еліти вплинути на зміну владі в РФ. Влада всередині країни може змінити лише за допомогою сили та насильства.
– На вашу думку, наскільки правильно та успішно відбувається мобілізація? Як ви ставитеся до ухилистів?
– Мобілізація відбувається не так, як хотілося б, але й не так погано, як заявляється. 24 лютого 2022 року вона була оголошена, досі вона й продовжується. Мобілізація має фази підйому та спаду. Це природний процес. Що стосується мого ставлення до ухилистів, то питання їхньої поведінки. Якщо вони аргументують своє небажання воювати, обливаючи брудом Збройні сили, то, звісно, це неправильно, на це треба реагувати. Проте Україна щомісяця закликає десятки тисяч військовозобов’язаних. Ситуація не настільки критична, як вона роздута в медіа.
– Як виявляють себе у боях ті, хто не хотів воювати?
– Ті, хто не хотів воювати, вони так чи інакше знайшли спосіб сховатися чи набути якогось статусу. Ті люди, які потрапляють до армії, добровольці чи мобілізовані, проходять навчання. Вони розуміють, куди потрапили. Вони розуміють, що виживання на фронті залежить від їхньої активності, від їхнього бажання захищатися і боротися. Те, що у багатьох можуть здавати нерви з особистих причин або через конфлікти в колективі, так, дійсно, вони йдуть у СОЧ. Це переважно психологічні причини. Але сказати, що всі, хто приходять до армії, не хочуть воювати, це неправда! Ми можемо говорити, що хтось просто виявляє слабкість, не витримує, не може контролювати себе і робить помилки. Це так! Але ж проблема в Україні в іншому. У тому, що на початку 2022-середини 2023 року в Україні символом переможця був гідний воїн на фронті, а в тилу волонтер, який допомагає воїну. Але, на жаль, пізніше, коли всі почали говорити про закінчення війни та потенційні вибори, політики почали вивчати свої електоральні бази. І вони зрозуміли, що солдат, військовий чи ветеран не буде у них прохачем, не буде їм дякувати за подачки, а такий військовий вимагатиме те, що йому належить за законом. А згідно із законом йому належить багато. І політики зрозуміли, що це не та електоральна база, за рахунок якої вони матимуть змогу виграти вибори. Вони вирішили, що виграти вибори зможуть за рахунок людей, які потребували б їхнього захисту, фінансової винагороди, гарантій комфортного життя. Почав формуватися такий образ ухилиста. Політики почали загравати з тими, хто ухиляється від мобілізації, пропонуючи їм різні підтримки та броню. Плюс у країні почала панувати корупція щодо відбору людей під час мобілізації. І в нас у суспільстві створився образ ухилиста… На жаль, це вплинуло на заклик, на боєздатність армії. І що більше в Україні говорять про вибори, то більше політики намагаються виграти вибори, не вигравши війну!
– Після цієї війни за життя нашого покоління чи можлива якась нормалізація відносин між Україною та Росією?
– Ні. Можливо, якщо Росія буде фрагментарною. Якщо Росія не буде фрагментарною, не буде поділена на кілька суб’єктів, то ні: нормалізації відносин не буде. Якщо якийсь суб’єкт Російської Федерації з неї вийде і не перейматиме у неї імперську політику, то ще можливо. Але, як на мене, це неможливо… Ну, ще якесь спілкування можливе було б, якби російське суспільство вибачилося, але ми ж розуміємо, що жодних вибачень не буде.
– Який зараз психоемоційний стан українських військових на тлі складної ситуації на фронті?
— У нас немає обвалу фронту, у нас немає військ в оточенні, у нас є дуже серйозна ситуація на полі бою, яка вимагає від бійця максимальної психонапруги. Військові — це те саме суспільство, яке потрапило на війну. Вони ще зовсім недавно займалися мирними процесами у своєму повсякденному житті. І залежно від того, наскільки сформованою була людина до війни, такою вона буде і на війні. Сказати, що людина на фронті матиме різкі зміни, — ні! Так, у людини можуть загостритися емоційне сприйняття нового для себе середовища, риси характеру, але в цілому людина така, якою є.
