Аналіз твору
Жанр: соціально-побутова драма.
Напрям (течія): просвітницький реалізм (реальні, прості люди, типова ситуація) із елементами класицизму (єдність часу, місця, дії).
Тема: зображення кохання бідної української дівчини-селянки, яка відстоює своє право на щастя.
Ідея: втілення народного ідеалу української дівчини, її моральної краси; засудження лицемірства, крутійства, хижацтва сільської верхівки в образах виборного і возного.
Композиція, композиційно-стильові особливості: (експозиція) Наталка на березі Ворскли співає пісню «Віють вітри, віють буйні», з якої стає зрозуміло, що вона чекає коханого (Петра), а він десь забарився — (зав’язка) зустріч возного Тетерваковського з Наталкою, який пропонує їй одруження — (розвиток дії) розмова возного з виборним, прохання про допомогу щодо згоди Наталки вийти за нього заміж — Макогоненко розмовляє з Терпелихою — Терпелиха просить Наталку поступитися — Наталка з любові до матері погоджується — у селі з’являється Петро — розмови Петра з Макогоненком і возним про Харків, театр — Петро дізнається від Миколи про сватання возного до Наталки — (кульмінація) Наталка категорично відмовляється одружитися з Тетерваковським — Петро поступається власним щастям, радить їй покоритися долі матері й готовий віддати всі зароблені гроші — розчулений возний відмовляється від Наталки, щоб вона могла одружитися з Петром — (розв’язка) благословення матері Петра й Наталки, радісне гуляння.
Композиційна особливість: наявність 22 пісень — народних («Віють вітри, віють буйні» (Маруся Чурай), «Дід рудий, баба руда», «Сонце низенько», «Що за того Петруся»); літературного походження («Всякому городу нрав і права» (Г. Сковорода), «Ой доля людськая»), авторські («Видно шляхи полтавськії», «Ой мати, мати, серце не вважає», «Ой я дівчина Полтавка», «Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву», «Чого вода каламутна», «Ей, Наталко схаменися», «Де згода в сімействі», «Підеш, Петре, до тієї», «Чи я тобі, дочко, не добра желаю», «Начинаймо веселиться») тощо.
Головні герої та їх образи: Наталка — українка, найбільшим багатством якої є «добре ім’я», проста, чесна, працьовита й розумна («не багата я і проста, но чесного роду, не стиджуся прясти, шити і носити воду»); кохає Петра; жаліючи матір, дає згоду вийти заміж за возного; утілює найідеальніші моральні риси української дівчини; Петро — сирота, заробітчанин, бурлака; чесний, великодушний, працьовитий, сповідує неминучість долі, цілісна натура, не має достатньої сили волі й рішучості; кохає Наталку, але заради її щастя здатний поступитися своїм щастям; Микола — сирота-бурлака, чесний, розумний, розсудливий, веселий, любить співати, утілення душевних якостей найбідніших верств населення, має тверду вдачу; возний Тетерваковський — представник «сільської аристократії», «юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить»; освічений, вироджений українець; може діяти шляхетно; виборний Макогоненко — хитрий як лисиця, любить випити, добре закусити, знається на людях, «де не посій, там і вродить»;
Горпина Терпилиха — бідна вдова, знедолена жінка, має добре серце, любить свою дочку, дотримується принципів народної моралі, бажає видати доньку за багатого; Терпило — (згадується) померлий чоловік Горпини, який програв усе багатство в карти, пропив, а потім помер.
Символічні образи: Тетерваковський (символ українців-перевертенців).
Сюжет: Сюжетну дію п’єси рухає соціально-побутовий конфлікт (між Наталкою, бідною селянською дівчиною, і возним Тетерваковським, багатим паном, але нелюбим Наталці, який, користуючись своєю владою і матеріальним становищем Наталчиної сім’ї, претендує на роль її чоловіка. Саме цьому підпорядковані всі інші взаємини дійових осіб).
Проблематика: вірність і зрада, соціальна нерівність, проблема батьків та дітей, нового та старого, правди й брехні, працьовитості та ліні.
Художні засоби виразності: п’єса, маючи фольклорне підґрунтя, вражає чудовими зразками народнопісенної мови, зокрема у творі активно вживаються метафори, порівняння, епітети (дівка проста, некрасива, з добрим серцем, не спесива); синекдохи (козак в лузі окликнувся, — швед, татарин, лях здригнувся)-, гіперболи (віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться); фразеологізми тощо, а також елементи поетичного синтаксису (інверсії, тавтології, риторичні фігури т. ін.).
Примітки та корисна інформація: П’єса «Наталка Полтавка» — це перший драматичний твір нової української літератури, який, за влучним висловом видатного українського драматурга Івана Карпенка-Карого, є «праматір’ю українського народного театру».
Наталка Полтавка — перший в новій українській літературі позитивний, реалістично змальований образ жінки-селянки. Новаторство п’єси «Наталка Полтавка» полягає в тому, що образ головної героїні — дівчини-красуні Наталки — І. Котляревський узяв з народу й показав її як ідеал молодої українки, фактично позбавленої вад характеру. Наталка уособлює найкращі риси української жінки, яка відстоює людську гідність, бореться за своє щастя.
Історичне значення п’єси «Наталка Полтавка» — у тому, що вона започаткувала нову українську драматургію, написану живою розмовною мовою, побудовану на засадах народності. Це перша соціально-побутова драма із селянського життя в усій європейській літературі.