Аналіз твору
Цитати: «Хоч і гнівався дуже на отого вчителя, який не міг почекати хоча б до весни, однак не міг не відчувати і певної вдячності до нього. Адже якби не він, не оті його ящики, я хтозна-коли зміг би читати такі цікаві книжки. Що приносили мені стільки втіхи. Що породжували в моїй розпаленій уяві звабливі мрії», «У восьмому класі я перечитав майже всі книжки з нашої шкільної бібліотеки. …бібліотекарка, порадила мені записатись у бібліотеку Палацу культури. Там вистачить що читати, поки й школу закінчу», «…я страх не люблю упертих людей!», «Сиджу, мов сич, і мені вже не до задачки, не до уроків. Мені здається, що я теж люблю Ніну. Ну, хай іще не люблю, хай тільки починаю любити. Бо вона мені як друг, як вірний товариш».
Сергійко. Молодший брат Толі, на початку повісті йому лише 2 роки. Брати часто б’ються, сваряться, але один за одного стоять горою, готові прийти на допомогу. Наприклад, коли Толя йде служити в армію, Сергійко віддає йому всі свої гроші, які складав на конструктор. Сергійко, як і його брат, вигадник. Якось, ще маленьким, він виколупав начинку з пирога, поки мама не бачила, а потім брати «замели сліди».
Цитати: «Пиріжки з квасолею, великою та солодкою, молоко холодне і дуже смачне. Сергій присмоктується до важкої череп’яної чашки, довго сопе в неї, і пузце його росте на очах. А коли відривається, то в нього через увесь лоб — підкова з білої піни», «Та мені не можна виходити з хати, бо на ліжку лежить хворий Сергійко, якого я мушу доглядати, поки мама повернеться з Миронівки. Пішла вона туди з самого ранку, щоб покликати фельдшера, та й досі немає, а Сергійкові все гірше та гірше. Соває неспокійно головою по подушці, шукаючи, де холодніше, щоки його аж горять, і він ледве зводить посинілі повіки, коли я нахиляюсь над ним», «Не бити Сергійка я ніяк не міг. З тієї простої причини, що такого вреднющого брата не було, мабуть, відколи й земля стоїть», «Сергійко тільки сопе, поспішаючи за мною. Хоч він уже в першому класі, та все ніяк не росте: такий же, як і два роки тому. Однак упертості йому не позичати. Як що, так: «Я сам!» І одпихає мене кулаками», «Він завжди як не струже, то щось збива, і мама каже, що Сергійко буде інженером. Я ж переконаний, що мій молодший братунь виросте найупертішим у світі ослиськом», «Я по–справжньому зворушений. Знаю ж бо, як важко Сергійкові оддавати ці гроші. Збирав більше року — на «Конструктор». Не дозволяв собі купити найдешевших цукерок.»
Марія Олексіївна. Мама Толі і Сергійка, вчителька, сама виховувала дітей. Марія Олексіївна постає перед нами всерозуміючою, доброю та водночас вимогливою та справедливою. Мати – опора сина, вона, навіть попри сильний потяг сина до пригодницького буття, намагається «вивести його в люди», виховує і старається вкласти в нього все найкраще.
Цитати: «Якось Ванько прийшов до нас, і ми довго гралися вдома. Коли ж за дверима почулися знайомі кроки і залунав наймелодійніший для нас мамин голос, я і брат наввипередки кинулися до неї. Схилившись до нас, мама усміхалася люблячими очима, ласкаво запитувала, чистото ми вже так скучили за нею, і я, сповнений гордощів за свою маму, переможно оглянувся на Ванька»; «В сільської вчительки – яка зарплата? Два ж лобуряки на руках, спробуй їх вдягти та взути, коли одяг–взуття так і горить, не те що на людських дітях. А ще книжки–зошити та їсти щодня», «Тепер усе мені зрозуміло: мама просто боїться, що я залишусь поза середньою школою. І тоді — прощай вища освіта, яку вона мріє дати синові».
Ванько. Хлопчик, з яким Толя познайомився на греблі. Згодом хлопці стали найкращими друзями. Назавжди запам’яталося Толі, як вони з Ваньком побудували пліт і збиралися у довгу мандрівку річкою. Після сьомого класу дороги друзів розійшлися, але в пам’яті залишилося багато веселих спогадів про різні пригоди.
Цитати: «Край оцим сутичкам поклав мій вірний друзяка –Ванько: він разом зі мною почав ходити по воду, і в перший же день ми одлупцювали Грицька», «А все – Ванькова чесна натура. Ніколи не може змовчати, завжди так і вискочить із своїм дурним язиком», «Признатись, заздрив я Ванькові. Йому вже видали форму: шинелю, картуз і ремінь з пряжкою. Коли Ванько вийшов на вулицю, ми поніміли. А він іще й нахвалявся: — Ось одержу стипендію – куритиму тільки «Казбек». Ванькові судилася казкова доля: ходити у формі, курити «Казбек» і водити поїзди».
Микола. Син Толиного сусіди, старший на 2 роки від головного героя. Микола привчав Толю і Сергійка до релігії, зробив для Толі карнавку, щоб склади гроші на купівлю пугача. Якось Толя і Микола розбили у школі нові вікна, щоб помститися скляреві, але потім вони побачили сльози майстра і зрозуміли, що зробили погано. Микола, як найстарший з компанії, організовував «похорон» вбитого качура, який належав діду Стратону. Іншого разу Микола організував полювання на зайців з допомогою смоли.
Сонька. Подруга Толі. Її мама Одарка часто сварила неслухняного Толю. Сонька не пішла вчитися після сьомого класу, а вийшла заміж.
Оля Чровжова. Однокласниця Толі, яка згодом вчилася з ним у старших класах в місті. Сонька і Оля були подругами.
Федько Шульга. Хлопець, з яким Толя жив у місті, коли навчався у школі. Він любив брехати, вночі заважав Толі, бо дуже хропів. Толя вважав його задавакою, бо коли Федько учився в сільській школі, ще у сьомому класі, то в нього одного була справжнісінька портупея з великою мідною пряжкою з зіркою.
Мишко Кононенко. Однокласник Толі у міській школі. Щиро захоплювався, коли Толя побив Голобородька.
Васько Гаврильченко. Ще один однокласник Толі, його друг. Васько відвідував гурток планеристів, марив літаками, згодом вступив в авіаційне училище.
Ніна Рибальченко. Однокласниця Толі, допомагала йому покращити успішність з німецької мови. Ніні подобався Толя, але він знав, що дівчина подобається Гаврильченку, тому не звертав на неї уваги.
Кім. Однокласник Толі в місті, незвичайне ім’я означало «Комуністичний Інтернаціонал Молоді». У «Інтернаціонала» було ніжне дівоче обличчя і такі густі вії, що їм би позаздрила кожна дівчина.