Місто (аналіз, паспорт твору) — Валер’ян Підмогильний

Жанр: урбаністичний роман.

Напрям: модернізм.

Течія: неореалізм.

Тема: підкорення людиною міста.

Ідея: утвердження філософії вітаїзму, аналіз вічних цінностей буття, взаємин людини й урбаністичного простору.

Мотиви: «людина-митець», «романтики й прагматики», «місто й село», «українізація», «місто», «кохання», «душа й тіло», «гроші».

Композиція, композиційно-стильові особливості: Валер’ян Підмогильний епіграфом до свого роману «Місто» взяв такі слова з Талмуду: «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є, як тварина — вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє», а також слова Анатоля Франса: «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?»Соломія Павличко з цього приводу зазначала: «Він [автор] зробив тіло головним героєм «Міста» й висунув ідею двоїстості людини, яка складається з ангельського і тваринного начал. Герої Підмогильного страждають від роздвоєності між душею (розумом, інтелектуальною сферою) і тілом, статевим потягом. Гармонія між цими двома сферами дається важко. По суті, вона, на думку автора, неможлива». Розповідь подана через історію душі Степана Радченка — енергійного сільського юнака, який приїздить до Києва, вступає до вищого навчального закладу й сподівається повернутися з новими знаннями на село.

Уперше Київ відкривається йому з Дніпра як край світу й пуп землі. Роман починається реченням: «Здавалось, далі пливти нема куди». Під Степановими ногами — ще жодного грунту, тільки хистка й непевна вода. Але з плином часу відбувається поступове просторове завоювання міста.

Автор відштовхується від класичної європейської традиції — показати підкорення міста людиною як об’єктивний шлях людської цивілізації. За рік перебування у Києві Степан здійснив велику еволюцію: став відомим письменником, обійняв престижну посаду, познайомився із впливовими людьми. Він досяг матеріального добробуту, який дав можливість збагачуватися духовно — відвідувати кіно, театри, виставки.

Проте Степан не досягнув головного — душевної рівноваги. Перебуваючи на високому щаблі соціальної драбини, Радченко дедалі частіше відчуває самотність, часто у спогадах повертається в минуле, хоча розуміє, що відірвався від села, рідної стихії і вороття немає.

Степана «постійно мучитиме роздвоєність душі: продовжувати рухатися вперед і не мати сили відродити в собі первісне єство» (Р. Мовчан). І назвати Степана Радченка цілісною особистістю не можна, хоча зовні він уписувався в рамки еталона.

Повністю розкрити характер Степана Радченка допомагають жіночі образи: Надійка, Тамара Василівна, Зоська, Рита. Кожна жінка — це певний період життя Степана Радченка, етап на його шляху до мрії, своєрідний індикатор вияву найхарактерніших рис головного героя.

Фінал роману «Місто» відкритий, і він може стати початком нової історії, адже Степан пише повість про людей.

Роман «Місто» — психологічний твір. Образ Степана Радченка далеко не однозначний, як його часто трактували. Письменник зобразив людину, в якій постійно борються добро зі злом, яка інколи заради особистого утвердження здатна піти навіть на злочин, не страждатиме й від людських жертв, і разом — це неординарна особистість із виразною суспільною й психологічною неодновимірністю, не позбавлена вміння скептично, а то й іронічно, сприймати себе та навколишній світ.

Розповідь у романі ведеться від третьої особи, але читач сприймає світ очима головного героя. Розповідач ідентифікується із внутрішнім життям персонажа, відтворює його думки і почуття.

Головні герої:

• Степан Радченко — головний герой твору Валеряна Підмогильного. Він змальований як особистість з перевагою біологічного інстинкту.
• Надійка — дівчина з села;
• Левко — студент;
• Ганнуся та Нюся — товаришки Надії;
• Лука Гнідий — хазяїн квартири, де жив Радченко;
• Тамара Василівна (Мусінька) —дружина крамаря у якого жив Степан, його коханка;
• Зоська — міська дівчина, кохана Степана;
• Рита —балерина;
• Вигорський — поет, товариш Степана. Він підтримував Радченка. Прототипом героя був Євген Плужник.
• Максим — син Тамари Василівни (Мусіньки) та Луки, бухгалтер. Це розумний та начитаний хлопець, він був прихильним до Степана. За віком він був старшим за Степана, «був лагідний на вдачу, мрійливий, спокійний, мав тихий голос і якусь глибоку сердечну усмішку». Максим був близький з матір’ю, тому сильно був ображений на Радченка, коли дізнався про його стосунки з мамою. А в кінці твору Максим став — пияком, розпусником, циніком.
• Борис — студент, товариш Степана. Письменницький талант Радченка найпершим підтримав саме Борис Задорожній. Веселий і талановитий хлопець, який любив читати. Після завершення навчання він влаштувався на роботу інструктором кооперативного буряківництва на Київщині й сильно змінився: «не тільки одежею, а й поводженням та тоном голосу, і той перший вигук, що зійшов йому на вуста в привітанні, був тільки відгомоном студентських часів. А далі в мові його почувалась зверхність людини ділової, що не звикла слів своїх марнувати й свідома ціни їх». Чоловік став меркантильним міщанином.
• Михайло Світозаров — літературний критик, якому Степан хотів показати своє перше оповідання. Світозаров виявив свою зверхність та байдужість до нікому невідомого Степана, а коли Радченко уже став популярним, критик написав про нього схвальні рецензії. Прототипом героя був Микола Зеров. «З його вуст сипались цитати всіма мовами, літературні факти, півфакти та анекдоти, його обличчя виявляло гнів ображеного велетня».

Образи: людей: Степан Радченко (Стефан Радченко — псевдонім) — 25-літній селянин (який спочатку був «підпасичем-приймаком, потім просто хлопцем, далі повстанцем і наприкінці секретарем Спілки робземлісу»), що приїздить на навчання до міста й тут залишається; му ся (Тамара Василівна) — старша жінка, 1-а коханка Степана, мати Максима; Надійка — землячка Степана, 2-а коханка Степана; Зоська — екстравагантна інфантильна міщанка, 3-я коханка Степана, повія — 4-а коханка Степана; Рита — балерина з Харкова, 5-а коханка Степана, Вигорський — поет-подоріжник, друг Степана; Максим Гнідий — син Тамари Василівни, книголюб, що морально деградував; Лука Гнідий — крамар, який дав прихисток Степану; Левко — обмежений земляк Степана, який вчиться в Києві й із якого «був би колись ідеальний панотець, а тепер — зразковий агроном»; Борис Задорожній — обмежений міщанин, чоловік Надійки; Михайло Світоза-ров — критик, що не побачив таланту Степана;

природи: Дніпро, вечір, осінній парк-, предметів і явищ: місто, сарай, парфуми, одяг, кав’ярня, книги, бритва, оповідання, повість та ін.

Проблематика:

• сенсу людського життя;
• добра і зла;
• біологічного і духовного;
• маргінального суспільства.

Композиція: складається із 2-х частин:

ЧАСТИНА ПЕРША: (І) Степан підпливає до Києва по Дніпру — подумки прощається з рідним селом, бо їде до великого міста на навчання, щоб потім повернутись у село й підіймати його — зі Степаном Надія та Левко, односельці — Степан зупиняється за рекомендаційним листом у крамаря Гнідого на Подолі (хлопця селять у столярній майстерні поруч із коровами) — (II) зранку йде в інститут, куди має вступити за направленням — намагається влаштуватися на роботу, але ніхто ніде його не бере попри заслуги перед революцією — (III) відвідує Левка, заздрить йому — (IV) вивчає місто й розуміє своє призначення — «не ненавидіти його, а здобути місто» — (V) відвідує Надійку, Ганусю та Нюсю, розмовляють про українізацію — (VI) складає вступні іспити, йде до Надійки окрилений — переселяється в дім до Гнідих — (VII) відвідує літвечірку, бачить Світозарова й Вигорського, вирішує написати оповідання про бритву, легко його пише — (VIII) вибирає псевдонім «Стефан Радченко» — несе твір Світозарову, але той виганяє його — зриває образу на Надійці, звинувачуючи її в усьому, і кидає — (IX) виправдовує себе, відкриває місто (пані з вишуканими парфумами як уособлення принад міста) — (X) знайомиться з Максимом Гнідим — зав’язує близькі стосунки з Тамарою Василівною — (XI) Максим про це дізнається й іде з дому — (XII) розмовляє з мусінькою — (XIII) складає сесію, улаштовується лектором на курсах української мови — спалює одяг — знайомиться на курсах із поетом Вигорським (Ланським) — (XIV) іде від мусіньки.

ЧАСТИНА ДРУГА: (І) міське життя Степана — оповідання надруковано — відчуває щастя, «він — письменник!» — знайомиться із Зоською — (II) перший гонорар — Степан пише, роззнайомлюється із Зоською — надсилає першу збірку оповідань «Бритва» — (III) у ресторані зустрічає Максима, який став пияком і розпусником — (IV) у редакції молодим письменникам бреше, що пише «оповідання про… людей» — знову зустрічає п’яного Максима — пробує писати щоденник — (У) відчуває творчі муки, особливо ж прочитавши «Fata morgana» Коцюбинського — шукає підтримки в Зоськи — читає на курсах — отримує гонорар 350 карбованців — (VI ) стає «своїм» у літературних колах — Зоська кохає його — (VII) виходить збірка оповідань Стефана Радченка — зустрічається й розмовляє з Вигорським про людську натуру — (VIII) до Степана приходить Борис, який одружився з Надійкою, — Степан відчуває якусь образу — мучиться через літературну діяльність — стає секретарем журналу — (IX) кинувся в роботу — спілкується з Вигорським, зокрема про повій — отримує гонорар 1500 крб. за сценарій — (X) майже як Рокфеллер шукає «справжню квартиру» — Степан мріє про жінок — розмовляє з Вигорським про щастя — пропонує Зосьці одружитися — (XI) уявивши себе невільним, карає себе за пропозицію Зосьці — на вечірці пориває із Зоською та знайомиться з балериною з Харкова Ритою — (XII) у Степана зароджується думка написати великий твір про людей — починає писати, але не може, у розпачі — його відвідує Максим — іде до Зоськи, але виявляється, що та отруїлася — (XIII) зустрічається з Вигорським, розмовляють про любов і смерть — Степан не може писати, відчуває самотність — зустрічає повію, з якою просто хоче поговорити, на що вона каже: «За що платиш — бери, а душу не трогай» — випадково зустрічає Левка-односельця як когось далекого — (XIV) у Степана раптовий порив ностальгії за селом, степом — хоче побачити Надійку — вона вагітна, розмовляє з ним «прикро, певно, погордо» — він розчавлений — випадково зустрічає Риту — мить щастя — повернувшись додому, відчиняє вікно й посилає містові, що прослалося внизу, поцілунок — починає писати свою повість про людей.

В. Підмогильний створив модерний роман, у якому, на відміну від традиційної селянської і соціальної тематики, акцент переноситься на урбаністичну проблематику, порушуються філософські питання буття, аналізується психіка героїв, а конфлікт розгортається між людьми з різними світоглядами.

В. Підмогильний був великим знавцем французької літератури (його переклади зі Стендаля, Бальзака, Золя, Мопассана вважаються одними з кращих!), що не могло не вплинути на його творчу манеру, специфіку творів. Зокрема роман «Місто» має багато спільного з романом Г. де Мопассана «Любий друг»: герой Мопассана Жорж Дюруа так само, як і Степан Радченко, виходець із нижчих соціальних прошарків потрапляє з провінції в Париж і починає його завойовувати. Як і Степан, Жорж досягає своєї мети, використовуючи жінок як інструменти. Мопассан, як і Підмогильний, подає образи 5 жінок, у тому числі, наприклад, і образ повії. Указана змістово-образна подібність творів Мопассана й Підмогильного, проте, не зумовлює ідейної близькості романів: якщо ідеєю Мопассана стало викриття типу «чоловіків-завойовників», які не гребують ніякими засобами задля досягнення своєї мети (отримання місця під сонцем у суспільстві, де гроші й статус визначають усе), то ідея Підмогильного цілком відмінна: побачити психологічну трансформацію особистості як екзистенційний шлях пошуку смислу буття.