Аналіз твору
Грицько був зовсім молодим, лише 8 років. Після зустрічі з Пустельником він швидко навчився говорити людською мовою та випросив навчити його грамоти. Дракон часто говорив пустельнику, що не хоче ні з ким битися, бо не може чинити зло. Грицько навіть пропонував, щоб князь оголосив його мертвим, а він буде сидіти у печері і носа «нікуди не потикатиме». Дружба з князем змусила дракона замислитися над долею батьківщини, і зрештою Грицько вирішує вмерти за свою землю, бо вже «вріс» у неї. Сповнений вдячності і любові до пустельника, дракон просив, щоб його поховали біля друга.
Пустельник. У творі не вказано його імені. Це старший чоловік, який вибрав самітне життя, хоч колись був воєводою. Ще тоді він зрозумів, що воєнні походи не дають ніякої користі, тому відгородився від людей, вибравши життя у лісі. Цей чоловік був розумним, сам писав книжки (свій щоденник і літопис люботинський). Завдяки пустельнику дракон здобуває знання, вчиться грамоти, дізнається про жорстокість цього світу. Коли лицарі першого разу намагалися викурити дракона з печери, пустельник знайшов кращу печеру і перевів туди Грицька. Пустельник з драконом стали найкращими друзями. Перед смертю пустельник шкодував, що втрутився у життя дракона і вплинув на нього, проте просить його тікати і продовжувати писати «наперекір усім князям».
Пустельник – мудрий наставник, той, хто розуміє правду життя, і той, хто розуміє стан речей і те, ким є дракон для народу: «Ти — той ніж. Ти все ще біля горла… Податок збільшили — дракон винен. Хлопців до війська забрали — дракон винен. Град вибив збіжжя — і тут винен дракон. На тебе геть усе можна списати…». Він відмовляє дракона від герцю, бо знає, що його самопожертва буде марною: «Коли людина іде на смерть за вітчизну, то ім’я її потім прославляють у віках. А ти був драконом і ним зостанешся. Ти загинеш як дракон, а не як поет і герой. Люботин ніколи не дізнається правди. Героєм стане той, хто уб’є тебе. Навіщо ж оця жертва? Кому ти її приносиш?».
Князь люботинський. Його імені теж не вказано. Після того, як посів престол, у Люботині запанував спокій та затишок. Князю військові походи і війни лише снилися, особливо в полудень, тому він любив поспати. Князь часто кидав розпочату справу, не доводячи її до кінця, майже завжди приймав рішення з допомогою радника. От і одного разу радник сказав князю, що Настасію можна віддати заміж за того, хто вбʼє дракона. Прибувши до пустельника за порадою, князь дізнається про дракона і його дружбу з пустельником. Це обурює князя, бо він великий прихильник традицій, а за традиціями дракона потрібно вбити. Князь знаходить спосіб, як це робити: спершу він стає йому другом, а потім робить усе, щоб дракон погодився вийти на бій. Батько підлаштовує викрадення князівни та просить роздобути кісток, щоб розкидати біля печери, вибирає для неї сукню та дає пляшечку з червоною фарбою, яка нагадує кров. Князя трохи картає сумління, проте він виправдовує свій вчинок тим, що це єдиний вихід «щоб врятувати Люботин». Князь хоче залишити слід у історії як правитель, так само, як його попередники, проте вдається до їхніх же методів, які були не такими вже й добрими, бо дивлячись на портрети своїх дідів та прадідів, звертається до них словами: «Ви ж були такі самі! Не такі? Не кривили душею? Не обманювали? І не кривоприсягали? Ви – погани, що не відали святого письма, як смієте дивитись на мене осудливо? Я зробив усе, щоб врятувати Люботин!». Після смерті дракона князь ховає тіло біля могили пустельника, а в скоєному зізнається Лавріну. Та смерть дракона не приносить князеві спокою. Він розуміє, що йому бракує розмов з драконом. Зрозумівши свою провину, князь все частіше ходить на могилу дракона і пустельника, веде з ними розмови, а одного разу там і помирає.
Настасія. Молодій князівні було близько двадцяти років. Батько хотів видати її заміж, щоб мати спадкоємців, але самій дочці престол чомусь не довіряв. Настасія – жертва обставин, адже за словами самої героїні: «Якби не було мене, може, обійшлося б і без цього герцю…» і » якби князь був князем… І я — сама собою… І всі люди — людьми… А не драконами». Та з епізоду, коли дівчина потрапляє у печеру дракона, читач багато дізнається про дівчину. Вона дуже схожа на батька: думає лише про себе, у всьому хоче мати вигоду, вміло грає свою роль. Дівчина зізнається дракону, що була закохана у сина садівника, що тепер їй подобається джура пана Лавріна, а не сам старий лицар. Як справжня жінка, Настасія наважується кокетувати навіть з драконом, називаючи його Метеликом. Грицько, який ніколи ще не бачив жінок, навіть відчуває щодо дівчини захоплення та пише про неї вірш. І хоч Настасія розуміє, що дракон повинен загинути через неї, вона не спішить рятувати його. Так, вона говорить, що хоче вийти з «затятого кола липових героїв», але все одно мириться зі своїм становищем і грає до кінця свою роль.
Лаврін. Досвідчений лицар, розумний чоловік, мандрував світом і багато побачив. Лавріну було сорок п’ять років, і Настасія не хотіла виходити за нього заміж, бо вважала надто старим. Лицар постає у творі хоробрим, він не любить підлабузництва, вважає, що «державні справи не для нього», завжди приходить на допомогу. Познайомившись зі старою бабусею-відьмою, не погодився здобувати чарівний меч Вілодан, бо вважав, що не може чужим іменем отримати перемогу. Лаврін ніколи не хвалився своїми подвигами. У вирішальній битві з драконом лицар відчув жалість до дракона, зрозумів, що той йому піддається. Коли дракона було вбито, Лаврін зізнається усім, що це не він вбив дракона, а його джура.
Лаврін єдиний, хто розуміє всю безглуздість ситуації, і, в черговий раз зазирнувши в око драконові, переосмислює і свою участь у цьому герці: «На біса я в це вв’язався? Навіщо мені князівна, котра ніколи мене не любитиме? Навіщо мені цей дивний дракон, який боронить перед лицарями свого живота, а мені підставляє око, вразити яке може й дитина? Що він мені злого вчинив? Оно жива й здорова Настасія виходить з печери, оно пан Чурило із джурою вже мчать до неї. Все. Князівна врятована. Лишається тільки вбити змія, який не зробив їй нічого поганого.» Дізнавшись, що це дійсно було штучним, він проклинає Люботин і князя і їде. Тобто це людина, яка була далекою від влади, хотіла бути їй корисною та вірила у її ідеї, проте дізнавшись правду, розчарувалась.
Радник. Представник режиму влади, який бореться за примарну ідею, і вважає лише свої рішення правильними, бо як він каже «я — єдина людина в цьому зачуханому князівстві, котра дивиться не поверхово, а вглиб». Заради досягнення власної мети він готовий на усе – вводити людей в обану, маніпулювати, давати обіцянки, проте вигідні лише йому. До того, хоч він і має упереджене ставлення до представників інших держав, він турбується про репутацію князівства, бо «…є лицарі і з-за границі, розумієте? Ми в жодному випадку не повинні перед ними острамитися». Крім того, саме радник перетворює герць на шоу з народними гуляннями, дає вказівки як себе поводити дракону, скільки бій має тривати, а також усуває тих лицарів, які йому не вигідні. І Лаврін йому не подобається, бо «більшу частину життя пробув за межами краю. Хто й зна, які там вітри в голові у нього». Радник – людина, що свято вірить у систему і продовжує робити все, щоб її зберегти.