Аналіз твору
Жанр: соціально-побутова трагікомедія.
Напрям (течія): критичний реалізм.
Тема: сатиричне зображення заможної верхівки села, що в гонитві за дворянськими привілеями ігнорує здорові моральні норми.
Ідея: утвердження думки, що гідність людини визначає не належність до привілейованого соціального стану, а чесна праця, простота і щирість у стосунках з людьми; смішна та людина, яка соромиться бути собою, захоплюється фальшивими цінностями, з усіх сил намагається пристосуватися до швидкоплинної моди.
Композиція, композиційно-стильові особливості: (експозиція) приїзд Степана додому на гостювання — відрядження Степана на службу з вимогою знайти «достойного жениха» Марисі — (зав’язка) приїзд повіреного Трандалєва, який доповідає про стан справ щодо набуття Борулею дворянського титулу — (розвиток дії) повернення з міста наймита Омелька, який повідомляє про втрату майна («перший знак не-щастя») — сватання до Марисі здрібнілого шляхтича й відмова з боку Мартина Борулі, який бачить себе вже дворянином — приїзд панка Націєвського, якого приймають як велике цабе — утеча жениха Націєвського через непорозуміння («другий знак нещастя») — «муштрування» Мартином рідних, щоб все робили по-панськи — (кульмінація) відмова Мартину Борулі в наданні статусу дворянина у зв’язку з помилковим написанням прізвища в документах (Боруля — Беру-ля) — (розв’язка) приїзд сина, якого звільнили зі служби — умовляння сусідами Мартина Борулі спалити папери, які той збирав як докази, і видати Марисю за сусідського сина, здрібнілого шляхтича — спалення Мартином документів як знак повного звільнення від нав’язливої хворобливої ідеї й повернення до гармонійного, нормального життя за природженістю («Усе згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала»).
Головні герої та їх образи: Мартин Боруля — батько сімейства, який хоче отримати дворянський титул, імпульсивний, фанатично відданий мрії; Палажка Боруля — дружина, не підтримує ідею чоловіка, бо дворянство чуже їй і непотрібне, але чоловіка слухає; Марися Боруля — донька, слухняна, покірна, працьовита; Степан Боруля — син, який іде за велінням батька на посаду чиновника, не розуміючи й сам навіщо; Трандалєв — повірений, який махінує з документами, пройдисвіт, нечесна людина; Гервасій Гуляницький — багатий шляхтич, його син Микола — наречений Марисі; Націевський — «призначений жених» Марисі, пустопорожній панок; Матвій Дульський і Протасій Пеньонжка — умовляють Мартина відмовитися від ідеї «стати другим Красовським»; Красовський — шляхтич-кривдник (за кадром); Омелько — наймит, вайлуватий і незворушний, який відкрито висміює прагнення Мартина Борулі.
Символічні образи: прізвище (символ форми, а не внутрішнього змісту).
Художні засоби виразності: широке використання засобів творення комічного (сатира, іронія, сарказм); «оксиморонність» ситуації.
Проблематика:
- людської гідності, усвідомлення того, що щастя не в чині або посаді;
- праці як духовної потреби і джерела матеріального статку;
- батьків і дітей;
- меншовартості;
- кохання і сімейного щастя.
Примітки та корисна інформація: Образ Мартина Борулі суголосний образу Журдена з комедії Ж.-Б. Мольєра «Міщанин-шляхтич»; образ наймита Омелька суголосний створеному набагато пізніше образу «бравого солдата» Швейка з роману «Пригоди бравого солдата Швейка» Я. Гашека; мотив «негативних метаморфоз (трансформацій) українців» під впливом різних чинників суголосний подібній проблематиці, актуалізованій І. Котляревським в образі Тетерваковського («Наталка Полтавка»), Т. Шевченком в образі «землячків» («Сон (У всякого своя доля)», «І мертвим, і живим…»); П. Кулішем в образі Гвинтовки («Чорна рада»), І. Нечуєм-Левицьким в образі Марусі Кайдашихи («Кайдашева сім’я»), М. Кулішем в образі Мини Мазайла («Мина Мазайло»).
Сюжет трагікомедії письменник побудував на реальних фактах із життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який тривалий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. Драму було надруковано у львівському журналі «Зоря» 1891 року.
Тематично й ідейно твір І. Карпенка-Карого перегукується із комедією Мольєра «Міщанин-шляхтич».
Висміявши поведінку свого героя, Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставленні людини до рідної землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаїв. Головне — не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною в усіх життєвих ситуаціях. Завдяки добродушному народному гумору, упізнаваності, психологічній переконливості образів, гострій злободенності проблематики п’єса ось уже понад сто років з успіхом іде на сценах вітчизняних театрів.