Аналіз твору
Цитати: «Це був великий звір з широкими грудьми, які легко здималися од дихання», «Його роги нагадували осінній низькорослий кущ, із якого обнесло листя», «Лось був старий самець, уже звик до заповідника, в який потрапив із тайги, звик до людей і до того, що його підгодовують», «…неясний страх, який нагадав про життя в тайзі, про небезпеки, які там на нього чигали», «…попрямував до галяви, на якій любив найчастіше бувати», «Ревнув, кличучи на допомогу, і його очі все густіше набрякали кров’янистим смутком, аж горіли червоним розпачем», «Лось, розуміючи це, намагався поводитись обачно», «Лось уже зовсім знесилився і байдуже спостерігав, як наближаються діти», «Під цим кущиком червоний розпач трохи вгомонився, але був тепер такий безмежний, що очі для нього були замалі, і той розпач струменів із них увсібіч», «Його очі все ще були червоні од недавнього розпачу», «Просто не вірилося, що такого звіра можна звалити пострілом», «Голова лежала так, наче він прислухається до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик», «Але лось виявився дужий і життєлюбний».
Хлопчики-підберезники. Це два брати, які приїхали саньми у ліс по хмиз. Вони опинилися біля річки, бо хотіли подивитися, чи тріщить на ній лід, чи скоро рушить. Побачивши лося у воді, хлопчики не сумнівалися, що повинні робити. Вони кинулися рятувати його, хоч були малі і самі могли потрапити у воду. Це свідчить про їхню доброту і милосердя, а також про розум, адже старший брат продумав спосіб порятунку. Він взяв сокиру і прорубав хід до берега. Коли лось вийшов на берег, брати не могли повірити, що врятували таку велику тварину. Вони «безпорадно усміхалися, їм хотілося підійти до нього ближче, але діти не наважувались». Хлопчики втілюють в оповіданні сили добра. Незважаючи на юний вік, вони без вагань приймають рішення врятувати лося, хоча він в декілька разів більший за них. Це їм вдається, але захистити тварину від жорстокості іншої людини виявляється нездійсненим. На пропозицію дядька домовитися і отримати роги діти забираються геть. Вони не змогли переконати дядька, що він вчинив погано. Менший брат зі сльозами на очах двічі повторив, що лось з заповідника, отже, в нього не можна було стріляти. Та дядькові це байдуже, він більше переживає, щоб племінники не розповіли про це охороні заповідника. Брати-підберезники яскраво демонструють безліч чеснот: доброту, уміння співчувати і любити, милосердя, відчуття справедливості.
Цитати: «Обидва плечисті, обидва з широкими, лагідними лицями, і схожі один на одного так, як маленький гриб-підберезник схожий на свого більшого сусіда», «…старший брат був розсудливий та відважний», «…сокира в його руках не закуняла. Узявся рубати лід, прокладаючи хід до берега, а молодший тупцяв біля нього і, не знаючи, чим допомогти, тільки зітхав та нетерпляче бив себе долонями по стегнах та по боках», «Обидва брати й не думали про те, що весняна крига — зрадлива, не зважить і на те, що вони рятівники», «Вони безпорадно усміхалися, їм хотілося підійти до нього ближче, але діти не наважувались», «Менший підберезник одвернувся, приховуючи сльози».
Дядько Шпичак. Цей чоловік в оповіданні є втіленням зла. Він жорстокий та черствий, Лось потрібен йому вбитим, щоб продати його роги та м’ясо. Шпичак навіть не вагається у своєму рішенні підстрелити Лося на очах у племінників, тому що впевнений – вони будуть на його боці. Його самовпевненість зрадила йому – хлопці не захотіли мати з ним справу. У фіналі оповідання він дуже хоче, щоб лось ожив. Але не тому, що йому шкода вбиту ним тварину або його мучить сумління. Він лише злякався відповідальності, бо якщо діти повідомлять керівництву заповідника про цю подію, у Шпичака будуть великі неприємності.
Цитати: «Кругленький, як підпалок, з підпалкуватим, добре випеченим обличчям, в розтоптаних, з довгими халявами, чоботях, в яких тонув мало не по пояс, дядько зупинився поряд із дітьми», «Радість на його обличчі змагалася з настороженістю, і воно бралося то темними, то світлими спалахами. На губах у нього запеклась біла смага,— мабуть, од якогось раптового, скороминущого переживання», «Дядько тримав у руці рушницю, але з таким виглядом, ніби збирався від когось захищатись», «…присівши у виямку, тільки посміювався, коли взялися визволяти його з ополонки».