23-річний Богдан Мілінчук – головний сержант Нацгвардії України. У 2020 році долучився до військової служби, а вже наступного року підписав контракт.
Про це йдеться у матеріалі molbuk.ua.
«Я народився у селі Сокіл Кам’янець-Подільського району. Закінчивши одинадцять класів, переїхав з родиною до Чернівців. Мій брат пішов служити до лав Нацгвардії, а я вступив до одного з ліцеїв на електрозварника. У 2020 році, під час пандемії COVID-19, вирішив піти слідами брата, тому пов’язав своє життя з Національною гвардією», – розповідає Богдан МІЛІНЧУК.
Після того, як Богдана перевели до Києва, він перебував в автомобільній роті.
«Курс молодого бійця був найважчим. Ти намагаєшся себе ламати, відвикати від цивільного життя та привчити до військової служби, до постійного режиму. Допомагало те, що з нами працювали психологи. Згодом, після навчання, вже виконував завдання. Потім вирішив знову перевестися до Чернівців, щоб мати змогу бути поруч із рідними та ходити додому, водночас далі служити у війську, але вже тут», – говорить Богдан.
«Перший бій був неподалік Мар’їнки»
Війна для військового розпочалася у Покровському районі.
«Я прокинувся лише о сьомій ранку. Хлопці кажуть, що почалася велика війна. Після цього почалися ракетні удари. Нас зібрали, повідомили про наші наступні дії. Ми переїхали до району Волновахи», – розповідає військовий.
Свій перший бій хлопець прийняв у селі Степне, що неподалік Мар’їнки.
«Перший раз для піхотинця заходити не страшно, адже ти ще не розумієш, що відбувається. Мав певне уявлення, що там кулі пролітатимуть, будуть міни тощо. Але як це буде насправді, ще не знав. Уже після перших прильотів проаналізував усе та зрозумів, що треба робити», – ділиться боєць.
Військовим дали завдання «зачистити» двоповерхову будівлю та закріпитися там. Спочатку було складно, бо не знали місцевості.
«Найжорстокішим моментом для мене було, коли ми стояли в напівзахищеному квадраті, і перед обличчям пролетіла граната. Це дуже мене шокувало. Слава Богу, я швидко отямився. У результаті цього бою нам вдалося не лише штурмувати будівлю, а й «зачистити» пів села», – каже Богдан.
У селі залишалося цивільне населення, яке не встигло евакуюватися.
«Цивільні переховувалися в укриттях та підвалах. Люди почали метушитися, що спонукало росіян стріляти в них. Ми кричали, щоб цивільні втікали кудись», – зазначає Богдан Мілінчук.
Зараз до обов’язків Богдана входить навчання інших та допомога командиру взводу.
«Під час навчання я маю допомагати та передавати свій бойовий досвід іншим. Розповідати, як краще. Керувати – важко, бо кожна людина – це особистість. Треба підходити до кожного індивідуально», – говорить хлопець.
«Ворог переважає у FPV-дронах»
Бій, котрий Богдан запам’ятав найкраще, був на Луганщині.
«Я нещодавно повернувся із зони бойових дій. Ми були на Луганщині. Щойно зайшли в одне із сіл, одразу почався штурм. Нам не вдалося наблизитися до ворога, адже не було змоги підійти близько. Закріпилися та тримали оборону на околиці села. Там був ще один наш суміжний підрозділ, який окупанти намагалися взяти в кільце. Ми прорвали ворожу оборону та врятували наших побратимів», – розповідає Богдан Мілінчук.
За словами військового, ворог має багато FPV-дронів, і це дає їм перевагу.
«Нам дуже потрібні FPV-дрони, тому що вони швидко розходяться. Також потрібні ті самі Mavic і тепловізори. Потребуємо і засобів радіоелектронної боротьби, оскільки росіяни постійно використовують БПЛА», – каже боєць.
