Ігор Миро́нович Калине́ць (нар. 9 липня 1939 в Ходорові) — поет і прозаїк, один із чільних представників так званої «пізньошістдесятницької» генерації і дисидентсько—самвидавного руху в Україні, політв’язень. Живе і працює у Львові. Автор сімнадцяти поетичних збірок, написаних у період між серединою шістдесятих та 1981 роком. Почесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка.
Поетичну творчість Калинця, за пропозицією самого автора, прийнято хронологічно поділяти на дві головні частини: дев’ять книжок, написаних перед ув’язненням у 1972 р. (з них офіційно в УРСР опубліковано було лише першу — «Вогонь Купала», 1966, решта функціонувала у самвидавному обігу) і вісім — написаних під час ув’язнення та на виселенні (до 1991 р. функціонували тільки у самвидаві). Згідно з цим поділом і було підготовлено та випущено два томи поезій Калинця — «Пробуджена муза» (Варшава, 1991) та «Невольнича муза» (Балтимор — Торонто, 1991). 1991 року збірку вибраних поезій «Тринадцять алогій» видано було також в Україні.
Ілюстрації до збірки поезій Ігоря Калинця «Відчинення вертепу», які були видрукувані в Лондоні під назвою «Поезії з України» створив у 1969 Богдан Сорока.[1] Це спонукало КДБ порушити кримінальну справу проти художника, десятиліття його твори забороняли виставляти і згадувати його ім’я у пресі.
Один із найтонших дослідників поезії Калинця Данило Гузар-Струк у передмові до «Невольничої музи» виокремлює «три головні течії» в його поезії: «оспівування культури, любовно-еротичне прагнення та суспільний протест». Висока культура поетичного мислення й мовлення, любов до текстових стилізацій, надзвичайна формальна винахідливість притаманні Калинцю упродовж усього його творчого розвитку, а такі риси як ерудиція, іронічність, шляхетність у поводженні зі словообразом роблять цю поезію без перебільшення видатним явищем.
Книга Миколи Ільницького Ключем метафори відімкнені вуста… Поезія Ігоря Калинця (Париж; Львів; Цвікау, 2001)
Саме з появою в українському літературному процесі Калинця почалися дискусії про необароко. Українське бароко і справді можна розглядати як одне із джерел Калинцевих інспірацій, іншим таким джерелом є, безперечно, творчість Богдана-Ігоря Антонича. Ще одна вельми цікава особливість: поет ніколи не писав окремих віршів, його метод полягав у творенні циклів, які своєю чергою переростали у книжки (свідчення «структуралістського» бачення світу).
Творчість Калинця суттєво вплинула на багатьох українських поетів пізніших поколінь, виявившись дуже суголосною найновішим поетичним пошукам. Після повернення з ув’язнення та виселення 1981 року Калинець, за його словами, цілком замовкає як поет (завершене явище) і стає «імпресаріо колишнього Ігоря Калинця». Тим часом пише і публікує казки для дітей (наприклад, «Дурні казки», 1998), готує перевидання власних поезій. 1994 року журнал «Сучасність» опублікував його повість «Молімось зорям дальнім», написану ще 1972 року під час перебування у слідчому ізоляторі львівської в’язниці. Проте Калинець залишається передовсім поетом, творцем вельми індивідуального, легко впізнаваного (за всієї стилістичної різноманітності) і в той же час напрочуд цілісного світу.
Нагороди:
Орден Свободи (10 липня 2009) — за громадянську мужність у відстоюванні ідеалів свободи та справедливості, плідну літературну діяльність.
Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (17 березня 2008) — за значний особистий внесок у розвиток національної культури, вагомі творчі здобутки і високий професіоналізм та з нагоди Всеукраїнського дня працівників культури та аматорів народного мистецтва
Державна премія України імені Тараса Шевченка за книжку вибраних поезій «Тринадцять аналогій» (1992).
У 1977 році Ігор Калинець був нагороджений премією імені Івана Франка в Чікаго, у 1992 році отримав премію імені Василя Стуса.
