Intermezzo (аналіз, паспорт твору) — Михайло Коцюбинський

Аналіз твору

Літературний рід: епос.

Жанр: новела, що тяжіє до есе.

Напрям: модернізм.

Течія: імпресіонізм.

Тема: роль митця і призначення мистецтва в суспільстві.

Ідея: погляди на митця і його ставлення до народу, моральне обличчя митця, на мистецтво і його суспільну роль; заклик до людини оновитися духовно, стати гармонійною частиною Всесвіту й зусиллями своєї волі витіснити дисгармонію, зло, що панує у світі.

Мотиви:«відповідальність митця», «гармонія з природою», «людина й природа».

Композиція, композиційно-стильові особливості: за імпресіоністичною логікою композиція новели мозаїчна, змонтована з багатьох різних епізодів, у яких розкривається химерна гра настроїв героя.

Основні композиційні вузли новели:

  • вихідний момент — утома ліричного героя і виїзд за місто;
  • розвиток почуття — відпочинок на природі;
  • кульмінація — зустріч із селянином;
  • резюме — приплив нових сил, заклик протистояти злу.

В основі твору зіставлення двох протилежних світів — людського, дисгармонійного, утіленого в образі міста, і гармонійного, досконалого світу природи.Головні герої та їх образи:

Дійові особи: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе.

Дійові особи в «Intermezzo» — це символи суперечливих почуттів і переживань. Їх можна поділити на дві групи: образи, які наповнюють душу позитивними емоціями (сонце, жайворонки, ниви); почуття, які вносять смуток, породжують нервовість, стрес (утома, людське горе, залізна рука города).

Символічні образи: потяг (символ металевого монстра, моря життя); людське горе (символ-уособлення); «білі мішки» (символ страчених (повішених) після революційних подій); вівчарки (Пава — символ дворянства, Трепов — символ жандармерії, Оверко — символ селянства); ніч (символ краси, одухотвореності, присутності Бога в усьому); зозуля (символ надії); жайворонок (символ натхнення); сонце (символ вічності й сили).

Сюжет: Сюжет у творі особливий, внутрішній. Головну сюжетну канву становить розвиток думок і почуттів ліричного героя. Певні події теж передані через роздуми й переживання ліричного героя. Усі одинадцять частин пов’язані між собою образом митця — учасника й оповідача зображуваного. Дія твору відбувається в душі ліричного героя і є однією з рис імпресіонізму. На першому плані твору — пейзаж у багатоманітних його виявах. У Коцюбинського дійові особи — це не люди, а почуття, точніше, символи суперечливих почуттів, які постійно ведуть боротьбу в душі героя. Природа в новелі бере безпосередню участь у розвиткові сюжету, супроводжує ліричного героя, гармонує з його переживаннями й думками. Конфлікт твору своєрідний. Він пролягає у філософсько-психологічній площині. Ліричний герой цілком відданий людям, художник чесний і дуже сумлінний. Кульмінаційний момент — зустріч митця із селянином.

Твір написано у монологічній манері, розповідь ведеться від першої особи. Зміст новели — своєрідний поетичний знімок внутрішнього стану митця.

Проблематика:

  • душевної рівноваги;
  • повноцінного життя;
  • специфіки творчого процесу;
  • митця і суспільства;
  • гармонії людини і природи.

Примітки та корисна інформація: Наявність переліку дійових осіб перед текстом зближує новелу «Intermezzo» з драматургією. «Дійові особи» новели мають глибокий символічний зміст. При цьому вони виразно можуть бути розподілені за ознаками позитивності (ниви у червні, сонце, жайворонки), нейтральності (три білих вівчарки, зозуля), негативності (залізна рука города, моя утома, людське горе).

«Intermezzo» — це синтез різних видів мистецтв — музики, живопису, театру. Від музики — назва, звукові образи, багата палітра метафор, що викликають музичні асоціації, поетизують красу природи. Описи природи вражають своєю мальовничістю; часто письменник малює словами, і виразна яскрава картина постає перед читачем. Від театру — дійові особи, окремі драматичні сцени.

«Intermezzo» — твір імпресіоністський. Тут не стільки зображуються події, як описуються враження від них; автор більше орієнтується на почуття. Новела мовби зіткана з яскравих фарб, звуків, думок, настроїв. У творі переважають називні та безособові речення, внутрішні монологи. Твір має присвяту: «Кононівським полям».

Новини України