Аналіз твору
Жанр: новела, що тяжіє до есе.
Напрям: модернізм.
Течія: імпресіонізм.
Тема: роль митця і призначення мистецтва в суспільстві.
Ідея: погляди на митця і його ставлення до народу, моральне обличчя митця, на мистецтво і його суспільну роль; заклик до людини оновитися духовно, стати гармонійною частиною Всесвіту й зусиллями своєї волі витіснити дисгармонію, зло, що панує у світі.
Мотиви:«відповідальність митця», «гармонія з природою», «людина й природа».
Композиція, композиційно-стильові особливості: за імпресіоністичною логікою композиція новели мозаїчна, змонтована з багатьох різних епізодів, у яких розкривається химерна гра настроїв героя.
Основні композиційні вузли новели:
- вихідний момент — утома ліричного героя і виїзд за місто;
- розвиток почуття — відпочинок на природі;
- кульмінація — зустріч із селянином;
- резюме — приплив нових сил, заклик протистояти злу.
В основі твору зіставлення двох протилежних світів — людського, дисгармонійного, утіленого в образі міста, і гармонійного, досконалого світу природи.Головні герої та їх образи:
Дійові особи: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе.
Дійові особи в «Intermezzo» — це символи суперечливих почуттів і переживань. Їх можна поділити на дві групи: образи, які наповнюють душу позитивними емоціями (сонце, жайворонки, ниви); почуття, які вносять смуток, породжують нервовість, стрес (утома, людське горе, залізна рука города).
Символічні образи: потяг (символ металевого монстра, моря життя); людське горе (символ-уособлення); «білі мішки» (символ страчених (повішених) після революційних подій); вівчарки (Пава — символ дворянства, Трепов — символ жандармерії, Оверко — символ селянства); ніч (символ краси, одухотвореності, присутності Бога в усьому); зозуля (символ надії); жайворонок (символ натхнення); сонце (символ вічності й сили).
Сюжет: Сюжет у творі особливий, внутрішній. Головну сюжетну канву становить розвиток думок і почуттів ліричного героя. Певні події теж передані через роздуми й переживання ліричного героя. Усі одинадцять частин пов’язані між собою образом митця — учасника й оповідача зображуваного. Дія твору відбувається в душі ліричного героя і є однією з рис імпресіонізму. На першому плані твору — пейзаж у багатоманітних його виявах. У Коцюбинського дійові особи — це не люди, а почуття, точніше, символи суперечливих почуттів, які постійно ведуть боротьбу в душі героя. Природа в новелі бере безпосередню участь у розвиткові сюжету, супроводжує ліричного героя, гармонує з його переживаннями й думками. Конфлікт твору своєрідний. Він пролягає у філософсько-психологічній площині. Ліричний герой цілком відданий людям, художник чесний і дуже сумлінний. Кульмінаційний момент — зустріч митця із селянином.
Твір написано у монологічній манері, розповідь ведеться від першої особи. Зміст новели — своєрідний поетичний знімок внутрішнього стану митця.
Проблематика:
- душевної рівноваги;
- повноцінного життя;
- специфіки творчого процесу;
- митця і суспільства;
- гармонії людини і природи.
Примітки та корисна інформація: Наявність переліку дійових осіб перед текстом зближує новелу «Intermezzo» з драматургією. «Дійові особи» новели мають глибокий символічний зміст. При цьому вони виразно можуть бути розподілені за ознаками позитивності (ниви у червні, сонце, жайворонки), нейтральності (три білих вівчарки, зозуля), негативності (залізна рука города, моя утома, людське горе).
«Intermezzo» — це синтез різних видів мистецтв — музики, живопису, театру. Від музики — назва, звукові образи, багата палітра метафор, що викликають музичні асоціації, поетизують красу природи. Описи природи вражають своєю мальовничістю; часто письменник малює словами, і виразна яскрава картина постає перед читачем. Від театру — дійові особи, окремі драматичні сцени.
«Intermezzo» — твір імпресіоністський. Тут не стільки зображуються події, як описуються враження від них; автор більше орієнтується на почуття. Новела мовби зіткана з яскравих фарб, звуків, думок, настроїв. У творі переважають називні та безособові речення, внутрішні монологи. Твір має присвяту: «Кононівським полям».