Аналіз твору
Федько має твердий характер, завжди говорить тільки правду, ніколи не просить пом’якшити кару. Він дитячий отаман. У ньому відвага, життєвий азарт, винахідливість, надійність, це малий бешкетник. У Федька безліч вад і недоліків. Та в нього є чому вчитися не лише дітям, а й дорослим. Автор не тільки показав Федька як розбишаку, а й зумів показати честь, совість, велич душі хлопчика. Такі люди як Федько – велика рідкість. Це люди особливі, спонукати їх до вчинку може щось дуже важливе, наприклад, велика сердечна доброта, вроджений потяг захищати слабшого і безпомічного. Федько – добрий хлопчик, надійний. На нього можна розраховувати у скрутну хвилину. Він має багато хороших рис: чесний, у складній ситуації завжди готовий підтримати чи захистити того, хто потребує його допомоги.
В. Винниченко детальніше зупиняється на характеристиці Федька: «Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька: там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом…Наче біс який сидів у хлопцеві! Усі діти як діти, – граються, бавляться тихо, лагідно. Федькові ж, неодмінно, щоб битися, щоб що небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці». Федько – зібраний образ, типовий вуличний хлопчик, який у силу ти чи інших обставин діє так, як велить йому серце.
Федько має твердий характер. Він ніколи не плаче, не бреше, хоч би чим йому загрожувала правда, «…Федько не як всі діти поводиться. Він не плаче, не проситься, не обіщає, що більше не буде. Насупиться й сидить. Мати лає, грозиться, а він хоч би слово з уст, сидить і мовчить… Хоч би ж попросило тата, хоч би заплакало»; «…Федько брехати не любить», «не любить також Федько і товаришів видавати».
В епізоді розмови з хлопцями про весняний криголам на річці Федько постає як дитина, яка щиро захоплена картиною пробудження природи від зимового сну. Він не може ні хвилини всидіти спокійно й мовчки. Федько відчуває себе дорослішим серед хлопців. На це вказують й авторські ремарки під час розмови з хлопцями. Репліки емоційні, короткі, без зайвих слів, мова ж його пересипана окличними та питальними реченнями, насичена вигуками, що свідчить про його зацікавленість розмовою. У мовленні Федька просвічує рішучість, вольовитість, упевненість у собі.
Риси характеру і поведінки Федька:
а) непосидючий: » … неодмінно щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці»;
б) сильний: «…перший по силі на всю вулицю»;
в) відкритий: «Він міг би підійти тихенько так, щоб не почув би ніхто, — але Федько того не любив»;
г) впертий: «…не як всі діти поводиться. Він не проситься, не плаче, не обіцяє, що більше не буде. Насупиться й сидить. Мати лає, грозиться, а він хоч би слово з уст, сидить і мовчить»; » камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь…»;
ґ) правдолюб: » Якби не схотів, то міг би одбрехатися, але Федько брехати не любить»;
д) спритний: «Ловкий хлопчак», «жилаве, чортове хлопча. Стриба, як кішка»;
е) стійкий: «…камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь…»;
є) непримиренний до зрадництва: » Не любить також Федько й товаришів видавати»;
ж) спокусник: «…Федько знову спокушає Толю. І спокушає якраз у такий момент, коли ні одному чоловікові в голову б того не могло прийти»;
з) шанобливий до батька: «… якби зачепили його тата, зразу б грубості почав говорити, а то й битись поліз би».
Толя. Образ Толі – повна протилежність образу Федька. Перед нами два світи, два полярні табори. З одного боку – вуличний хлопчик Федько із дуже бідної сім’ї, а з другого – «ніжна, делікатна, смирна» та «чистенька і чепурненька» дитина Толя із заможної сім’ї. Характери хлопців теж повна протилежність. Автор постійно порівнює двох героїв, протиставляє їх.
Дитину послушну, боязку, несміливу, тендітну, викохану батьками, автор називає Толя, а у творі по-вуличному, по-приятельськи Федько кличе його «Толька». Ім’я, витончене, світле, лагідне, приємне, дисгармонує із рисами характеру: брехливістю, підступністю, слабкодухістю. Портретні деталі, виразні штрихи підкреслюють найтиповіші риси Толі: «на ньому бархатові курточка й штанці», «Ніжні, випещені ніжки його спотикаються, брудний потік залива бархатові штанці, дощ враз вимочує акуратно зачесане волосся і курточку…». Автор словом майстерно вимальовує найдрібніші деталі. Наприклад, «Толя, чистенький, ніжний, з щічками, як проскура», «дитина ніжна, делікатна, смирна»; «Він завжди виходив надвір трошки боязко, жмурився від сонця й соромливо посміхався своїми невинними синіми очима»; «Чистенький, чепурненький, він зовсім не мав нахилу до Федькових забав. Але цей халамидник неодмінно спокушав його, і бідненький Толя приходив додому задрипаний, подраний, з розбитим носом».
Поведінка Толі свідчить про те, що в ньому живе ниций підлабузник, безчесний брехун, підступний заздрісник, розбещений синочок. Наперекір батькам грається з вуличними хлопцями, шукаючи неприємностей на свою голову і на Федькову, обманює (промовистим є випадок з чижиком), заздрить Федькові, який користується авторитетом серед товаришів, тощо.
Риси характеру Толі:
а) тендітний: «…чистенький, ніжний, з щічками, як проскура»;
б) богобоязливий: «… тихенько хреститься й блідніє…»;
в) високої думки про себе: «…кричати на вулиці не личить благородним дітям»;
г) брехливий: «я не хотів іти, а вони мене потягнули на річку. А потім Федько узяв і пхнув мене на кригу. Я не винен!»;
ґ) підступний: «…Чижика він сказав Федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у Федька»;
д) байдужий до чужого горя: «Коли Федькова труна сховалась за рогом вулиці й не було вже нікого видно, Толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі і побіг гратися з чижиком».