Два пальці. Два найменші пальці засперечалися за місце на руці, бо не хотіли стирчати на самому кінці. Їм не подобалося, що старші п’ять пальців пишалися звитягами. Старші називали двох пальців ворохобниками, хоч і самі сперечалися один з одним щодо першості. Якось два пальці пішли в світ, щоб здобути собі слави і знайти суддю, який скаже, хто з них найкращий. Один палець подався одним шляхом, а другий – іншим, та на самому кінці світу вони зустрілися і вирішили більше не розлучатися. Разом вони помандрували до королівства королеви Гасової Лампи, де їм довелося боротися з невидимим ворогами. Відчувши свою силу, пальці перехотіли визначати, хто з них кращий, тому повернулися на руку, хоч і були відтоді невидимими. Цитати: «пальці від народження любили сміх і жарти», «вони вирішили нареготатися, перш ніж вирушати в бій», «Проте ставши переможцями, вони раптом побачили, що самі робляться невидимими, і вмить збагнули: хто з ким бореться, той тим стає.», «…коли рука виконує щось справді велике, то завжди два невидимі пальці допомагають їй це вершити, хоч цього, звісно, ніколи ніхто не помічає».
Королева Гасова Лампа. У її королівстві панували сутінки, а вулиці й майдани попелястого міста були порожні. Усі тут ходили навшпиньках, щоб не робити вітру. За сміх у королівстві карали на голову. Піддані говорили до королеви тільки через урни, аби подихом не спричинити вітру, смертельного для королеви. Придворні щомиті запевняли королеву, ніби вона не Гасова Лампа, а сонце. Два пальці називали королеву «Сонешна Величносте». У королеви саме була війна з володарем Вогненної Свічки, а вороги були невидимі. Коли два пальці перемогли ворогів і прийшли до Лампи, щоб їх розсудила, вона вигнала їх, «бо те, що невидиме, не надається до послуху, а підданих без послуху не потребує жодний володар.».
Вороги королеви. Вони були невидимі, були скрізь і ніде, і приходили самі. Вороги ніяк не могли влучити в розсміяних супротивників, бо «скеровані проти жартунів удари, відскакували, як гумові м’ячі, оскільки немає на світі зброї, яка здолала б убити добрий жарт і щирий сміх». Врешті невидимі вороги завдали собі смертельних ударів, бо їхні удари обернулися проти них самих.
