Михалко. Михалко звичайний сільський хлопчик. Він любить смикати кота за хвіст, знає різні приказки і любить багато балакати, бо навіть мати говорить, що язик у нього довгий. Коли мати ввечері посилає Михалка по молоко, він намагається переконати себе, що йому «й капелинки не страшно». Адже вдень він біля своєї хати дослідив усе: кожну ямку і кожен кущик, криницю і берест, на якому сидів лелека. Та от біля ями, у яку колись впав лисий Терень, Михалко боїться йти, адже хлопці набрехали йому, що там хтось ночує. Побачивши тітку Зою, Михалко заспокоюється, навіть наважується кинути у яму кілька грудок землі. А вже у баби Танаськи він знову боїться: то у шибці побачив щось волохате і темне, то налякався півня і курки на драбині, аж «біля серця щось обірвалося, млосно занило». І знову його страхи розвіюються, коли з’являється баба Танаська. У її хаті хлопчик любив приглядатися до фотографій на стіні: «найбільше Михалкові до вподоби молодик із чорними серпами брів, у гострій будьонівці. Танаська говорить, що це її син, якого вбило на війні. Але хіба в старої Танаськи міг бути такий молодий син?». Дорогою додому Михалко зустрічає сусідку Наталку, та уява підказує йому не довіряти, бо «воно кинеться йому на шию». Спекавшись однієї біди, хлопчик проходить повз яму і вже лякається не на жарт, коли там щось зітхнуло, потім скочило, аж земля посипалась. Хлопчик затремтів, пригнувся, не забув поставивши гладущик з молоком у картоплю, а потім щодуху помчав до баби. Там він набрехав, що Наталка просила бабу навідатися до неї. Винахідливий Михалко разом з бабою рушив додому, нічого не боявся, бо баба така стара, що її «ніяка нечиста сила не візьме». А біля ями баба сказала, що там сидять жаби. Тут Михалко почав реготати, бо остаточно поборов свій страх. Після цього він почав розпитувати про Сірка та його незвичайні вміння. Варто зазначити, що Михалка трохи мучила та брехня, яку він придумав про сусідку Наталку, тому хлопець сказав бабі, що Наталки, може, немає вдома. Для нього цього було достатньо, бо «він бабу завертав, а якщо вона не послухалась, не його це діло.». Біля дому хлопець зловив теля тітки Зої, хоч і сприйняв його спершу за мару. А з появою тітки хлопець вже зовсім став сміливим і навіть спитав: «То це я маю ваших телят пасти? То ви не годні так його прип’ясти, щоб він не тікав?». Вдома, не зважаючи на докори матері, у хлопчика не зникає почуття гумору. Він жартує, роздумує, що таке ніч, звідки беруться зірки, чому досі не зійшов місяць. Втомлений своїми пригодами і відкриттями, хлопчик засинає за вечерею, «поклавши на руки голову – білу, наче пачіску добре витіпаних конопель».
Є. Гуцало зобразив Михалка допитливим, дотепним, добрим, мрійливим хлопчиком. Михалко любив фантазувати, мав потяг до всього незвичайного, тому і випитував у баби Танаськи про Сірка і його характерництво. Хлопчик в уяві говорив з лелекою, що жив біля хати. Ця розмова з птахом існує лише в Михалковій уяві, хлопчик створює навколо себе свій власний фантастичний світ. Можливо, коли Михалко виросте, його багата уява допоможе йому обрати якусь творчу професію.
Мама. Турботлива, доброзичлива, добра. Піклується про Михалка і бабу Танаську, якій передає в глечику шматок хліба.
Баба Танаська. До неї Михалко ходить по молоко. Знає цікаві історії про Сірка, які любить слухати хлопчик. Її чоловік, дід Лука, недавно помер, а син загинув на війні.
Наталка. Михалкова сусідка.
Зоя. Тітка, сусідка Михалка.
