18 грудня виповнилося чотири роки, відколи Роман Клічук склав присягу Чернівецького міського голови. Як почувається на посаді мера, перед якими викликами постав за ці чотири роки?
Про це Роман Клічук розповів в інтерв’ю molbuk.ua
«Коли був ковід, здавалося, що може бути гірше?»
– Чи віриться вам, що вже минуло чотири роки, як ви стали мером?
– У мене відчуття, що минуло не чотири роки, а набагато більше. За цей час отримав більше вражень, ніж за 15 років до цієї посади. Тому мені здається, що працюю тут років десять. Моє життя розділилося на «до» і «після» того, як я став міським головою.
– Як змінили вас ці чотири роки?
– Раніше я працював керівником компанії, а тут інші масштаби. Ми відповідаємо за бюджет цілого міста. Тягар цієї відповідальності тисне на мене із перших днів. Я втратив свободу. Щодня – під прицілом камер, тебе всі обговорюють. Більшість людей не знає, як це все складно. Та й час такий… Пригадую ковід у 2020-2021 роках. Тоді думалося: ну що може бути гірше? А тут війна. Мені досі не віриться, що це відбувається у моїй країні. Ти не знаєш, що буде завтра, нічого не можеш запланувати. Нікому не бажаю жити у час війни.
– Вам часто закидають, що ви вкладаєте надто багато бюджетних коштів у ремонти, тоді як зараз треба все віддавати на підтримку війська.
– Має бути якийсь компроміс. Як міська влада, ми відповідаємо за комфорт людей, які тут живуть. Ідеться і про тих військових, які вже відслужили своє й повернулися до рідного міста. На жаль, багато – з пораненнями. Наш обов’язок – зробити все, щоби вони тут жили гідно. Ми відповідаємо за дітей, дружин, матерів захисників. Вони не мають сидіти вдома у журбі. Це ж можна з розуму зійти. У дітей і так дитинство не таке, яке б мало бути.
Ми бачимо, скільки молоді виїжджає з країни. Це одна із трагедій нашої нації. Треба зробили все можливе, щоби ця молодь повернулася сюди, а краще не виїжджала взагалі.
Маємо багато релокованого бізнесу, переселенців. Піклуємося і про них, щоби вони не відчували себе тут покинутими.
«Не залишили без розгляду жоден запит від військових»
– У 2024 році Чернівці виділили на ЗСУ 6 % свого бюджету. Чи цього достатньо?
– З коштів громади до держбюджету вилучили не лише податки із зарплат військових, але й пожежників, поліцейських, які живуть і працюють на території нашої громади. Ця сума становить 880 мільйонів гривень. Коли ці кошти вилучали із бюджетів міст, міські голови гадали, що вони перекриють усі потреби. Адже загалом це десятки мільярдів гривень. На жаль, з початку року запити, які йшли на міську владу від військових, не зменшилися.
Водночас програма підтримки військових бригад і частин, зареєстрованих в області, діє, ми жодного не залишили без розгляду. Я постійно на контакті з усіма командирами бригад, полків, батальйонів, спецпризначенців, особисто їх знаю. Допомагаю їм також і власними коштами.
Наступного року сума підтримки ЗСУ становитиме понад мільярд гривень і точно не буде меншою, ніж цьогоріч.
Водночас ми маємо серйозні виклики і в Чернівцях: система опалення, громадський транспорт, водопостачання. І якщо торік забрали військовий ПДФО, то у 2025 році вилучать ще й реверсну дотацію, це ще 54 мільйони гривень. Та ми поставили собі амбітні цілі: незалежно від того, скільки грошей заберуть у бюджет, усе одно маємо отримати десятивідсотковий приріст, щоб мати кошти на підтримку армії та інфраструктурні зміни.
– Завдяки чому буде цей приріст?
– Цьогоріч ми перевищили прибутки від доходів фізичних осіб, сплати за оренду землі. До 2022 року мінімальна офіційна зарплата у Чернівцях була найнижча в країні. Тому ми розуміємо подив релокованого бізнесу, який сплачував мінімальну офіційну платню значно вищу. Поступово більшість місцевих компаній також підвищили мінімальні зарплати. І це збільшило відрахування до місцевих бюджетів.
Якщо говорити про оренду землі, це наслідки інвентаризації, провівши яку, ми раптом виявили тисячі гектарів, який бізнес використовував десятиліттями і не сплачував за неї до бюджету міста. Це люди далеко не бідні. Не буду входити у деталі, чому вони не платили. Але зараз ми постановили, що весь бізнес має працювати у рівних умовах. Не може бути такого, що одна компанія платить за оренду землі, інша ні. Тож розраховуємо, що грошей у бюджеті побільшає, бо всі платитимуть.
Часто чую закиди щодо продажу комунального майна, землі. Але якщо ми продаємо, то раніше це просто роздавали. Бюджет від цього нічого не вигравав. У нас і приміщення не продавали. Діяла схема: взяти в оренду, зробити покращення і потім викупити в міста за безцінь. А через рік перепродати втричі дорожче. Зараз таких схем немає.
До речі, ми вийшли на перше місце в країні як місто, де відбувається найпрозоріший продаж майна. А місто має розвиватися, продавати землі. Є приватні інвестори, забудовники, які можуть чесно і відкрито його викупити. Тоді у нас не буде недобудов, компаній, схемщиків, які дурять людей.
– Що буде з об’єктами, які не встигли завершити?
– Нікому з нашої команди це не подобається, і мені також. Прошу вибачення у містян, що деякі ремонти не завершені. Але це пов’язано із нестачею людей. Бувало, працівники тільки виходили на ремонтні роботи, як відразу з’являвся ТЦК, забирав прораба і кількох майстрів. Така ж ситуація і у водоканалі. Мало би бути сім ремонтних бригад, а зараз лише дві.
«Не думаю про вибори, просто виконую свою роботу»
– Як змінився ваш графік, якщо порівняти з домерським періодом?
– Уже чотири роки я не обідаю, тільки на вихідних. Робочий день ненормований. Катастрофічно не вистачає часу на сім’ю. Рідні, близькі мене підтримують, але я бачу, що їм мене бракує.
– На початку каденції ви говорили, що мерство для вас – це більше благодійний проєкт. Чи так думаєте й тепер?
– Хлопці, які на передовій, кинули свій бізнес, сім’ї, щодня ризикують життям. Для мене це теж обов’язок – віддати знання, час, здоров’я, кошти місту і країні. Це служба, яку маю відслужити. Не скажу, що отримую від неї задоволення. У своєму бізнесі мені би було більш комфортно. Але чомусь це впало на мою голову.
– Як підприємець ви більше заробляли, ніж мер?
– Звичайно. Я знав, що при владі не зароблю жодної зайвої гривні. Кошти, зароблені нечесним шляхом, приносять тільки невдачі. Мене дивують ці плітки, що я буцімто викупив мало не все в Чернівцях. Хоча це ж можна перевірити, вся інформація є у відкритих реєстрах.
– Ви й далі віддаєте свою зарплату на благодійність?
– Я, напевне, вже її віддав на кілька років наперед. Ця зарплата є символічною. Допомога мого бізнесу чи моя особиста у тисячі разів більша.
– До того, як стати мером, вас особисто знало небагато чернівчан. Але це не завадило перемогти на виборах. Завдяки чому?
– Я ніколи не піарився, не був публічною особою. Хоча мій бізнес знали сто відсотків людей у Чернівцях. Ми підтримували військових ще із 2014 року, всі мистецькі заходи, спорт завжди. Я не планував іти в політику, щоби собі заробити політичні бали. Так вийшло. Напевне, на той період місто потребувало змін. І це стало моєю мотивацією. Мені було соромно жити в такому занедбаному місті, соромно, що ті гроші, які заробляє білий бізнес і сплачує податки, просто розтринькують десь і використовують неналежно. Ми ж бачили, як розвиваються сусідні міста і хотіли жити в класних Чернівцях, якими вони були раніше.
– Ваше коло знайомств значно розширилося. Чи з багатьма новими знайомими потоваришували?
– Це, напевне, єдиний плюс у моїй роботі: я познайомився із величезною кількістю людей. Це широка палітра: керівники міст, областей, урядовці, посли, консули. Чимало стали моїми добрими приятелями.
– А чи довелося когось викреслити зі свого життя?
– Звичайно. Не те щоби викреслити. Просто вони для мене не існують. Це люди, які декларували, що хочуть жити в європейській країні. Але чомусь вважають, що це не стосується їх особисто. Вони не хочуть змінюватися і грати за правилами. Тому мені з ними не по дорозі. Є нечесні, несправедливі. Це апріорі не моє коло спілкування. Бувають і болісні втрати. Серед них – люди, раніше мені близькі. Але вони злякалися, втекли із країни. Я цього не розумію.
– Чи є Чернівцях опозиція до міської влади?
– Мені важко судити. Певно, це навіть не політична опозиція, а група людей, які просто граються в політику. У неформальному спілкуванні вони кажуть: «Романе, ти все правильно робиш, ми тебе підтримуємо, бачимо зміни в місті». Але потім заявляють: «Але ж ми маємо йти на наступні вибори і повинні грати на критиці». Таке лицемірство найбільш неприємне. У сесійній залі є люди, які прагнуть змін, живуть містом. А є ті, кому категорично не подобається, що Чернівці почали змінюватися. Комусь щось не вдалося в житті, і йому нічого більше не залишається, як просто критикувати. Такі обрали роль шкодити.
– Та важливо не забронзовіти й чути всі голоси…
– Я б не сказав, що ми перебуваємо в теплій ванні. Є багато непублічних людей, які намагаються допомогти, готові витратити свій час на допомогу, управлінський аудит, підказки. Дуже активним є релокований бізнес. До нас приїхали крутезні бізнесмени, менеджери, яким небайдуже наше місто. Людей, які повірили в місто, із кожним роком більшає. Для багатьох уже стає модним допомагати місту. За ці чотири роки ми довели як українським, так і закордонним партнерам, що з нами можна працювати. Як наслідок, залучаємо чимало коштів у розвиток міста як від приватних меценатів, так і європейських фондів.
Нагадаю, що ми є єдиним містом за історію незалежності України, яке взяло грант на 51 мільйон євро в межах одного проєкту. Ідеться про реконструкцію водоканалу, де загальна сума складає понад два мільярди гривень. Навіть у такий складний період ми довели, що є надійним партнером.
– Як гадаєте, чи й далі вас підтримує стільки ж містян, як і на попередніх виборах?
– Я цим точно не переймаюся. Мені подобається нещодавно почута теза, що владники діляться на дві категорії: державники і політики. Державники міркують на десятиліття наперед, а політики – від виборів до виборів. Вважаю себе державником. Не думаю про наступні вибори, це мені не цікаво. Намагаюся виконувати свою роботу. А люди оцінять її або ні.
– Будете балотуватися на наступні вибори?
– Cпочатку закінчимо війну, подивимося, куди рухатиметься країна. Зараз ми не можемо нічого спрогнозувати. Не все залежить від мого рішення. Тож поки що нехай це буде інтригою.
