Залишити закордонне життя та повернутися додому, щоб стати рятувальником — саме таке рішення прийняв у 2022 році Василь Левков.
Війна змінила плани чоловіка, але не зламала прагнення допомагати людям. Тепер він сержант служби цивільного захисту ДСНС у Миколаївській області. Щодня Василь разом із побратимами виїжджає на ліквідацію наслідків обстрілів, рятує постраждалих та ризикує власним життям. Про вибір на користь служби, небезпеку роботи під час війни та незабутні виклики, Василь Левков в інтерв’ю редакції 0512.
Василь навчався на вчителя історії та права і деякий час працював за фахом. До війни чоловік перебував за кордоном, проте коли розпочалося повномасштабне вторгнення він прийняв рішення повернутися в Україну і бути в центрі усіх подій в рідному місті.
Влітку 2022 року, пригадує Василь Левков, проходив набір охочих служити у ДСНС. Він вирішив спробувати — пройшов відбір, вступив до навчального закладу і приступив до служби. Сьогодні сержант служби цивільного захисту Василь пожежний-рятувальник і вже третій рік працює у ДСНС.
Більшість свого життя я жив та працював за кордоном. Там шукав щастя, але, як у моїй улюбленій пісні — “Де родився — там і пригодився”. Колись я працював у Ізраїлі, там сталася пожежа у готелі. Тоді вперше на власні очі я побачив роботу пожежних-рятувальників. Мене вразила їхня злагодженість дій, техніка на якій вони працюють. Тоді виникла така думка, що, можливо, я б теж міг освоїти цю професію. Але це була здебільшого хвилинна уява. Я не міг і уявити, що зможу працювати в одному з підрозділів.
Перший виклик і входження у ритм рятувальника.
Василь Левков працює у 5 державній пожежно-рятувальній частині ГУ ДСНС України у Миколаївській області, яка знаходиться у Корабельному районі. Тож його “бойове хрещення” на посаді рятувальника розпочалося саме у той час, коли цей район щоденно потерпав від російських атак.
Перший виклик був тоді, коли російські війська знаходились близько до Корабельного району, який у той час значно потерпав від обстрілів. Ворог бив з артилерії та з РСЗВ, атакував балістикою. Тоді ми поїхали на дачні кооперативи, де відбулося загоряння сухостою через ворожий обстріл. Ми працювали в епіцентрі усіх подій і до того ж на обширній території. У той день ми виїхали на ліквідацію пожежі зранку, а повернулися вже ближче до ночі. Тоді за один день було все. Ми ліквідовували пожежі на дачних кооперативах, надавали допомогу людям, гасили верхові пожежі. Тож мій перший виклик був свого роду моїм бойовим хрещенням.
Василь зазначає, що швидко увійти у ритм роботи допоміг саме колектив. Побратими навчали у процесі роботи, вказували на помилки та головні деталі, а також ділилися власним досвідом.
Завдяки тому, що побратими є професіоналами своєї справи, адже війна їх застала у перший же день, вони ділилися своїм досвідом, підказували куди йти і куди не треба. Адже є касетні боєприпаси, різні ВНП, які розкидають у траві. Такий один виклик на ліквідацію сухостою, може бути останнім.
“Робота рятувальника кує характер”
Хоча, до початку роботи у ДСНС Василь мав досвід роботи з людьми, але саме робота рятувальника зміцнила характер чоловіка.
ДСНС – якоюсь мірою, школа життя. Служба у цей період кує твій характер і дає тобі можливості бути сильною людиною, як зовні, так і зсередини. Зсередини, тому що кожного дня є різні виклики — виклики на гасіння житлових будинків, на сухостої, на розбір завалів. І весь цей період треба зберігати спокій та витримку, бути психологічно стабільним.
Щоб працювати рятувальником, зазначає чоловік, має бути бажання допомагати людям. Він наголошує, що працювати напівсили не вийде, адже збереження життя людей потребує викладання на всі 100 відсотків.
У мене завжди було бажання допомагати людям, але я не розумів, яким чином я можу себе в цьому знайти. І коли ти розумієш, що в один момент, наприклад, ви приїхали і врятували людині автомобіль, а наші дії – це секунди. Якщо є виклик, то треба зібратися морально, зібратися силами, неважливо, який в тебе день був вчора, які в тебе відносини в сім’ї, які в тебе є проблеми. Коли ти приходиш на роботу, ти чітко розумієш, що у тебе є зобов’язання. І від твоїх зобов’язань та роботи залежать здоров’я та життя людей і їхні майнові цінності. Тому треба максимально очистити розум від зайвого й з максимальною віддачею працювати.
Небезпека для рятувальників під час війни.
Рятувальники завжди були і є тими, хто першими приходять на допомогу в надзвичайних ситуаціях. До повномасштабного вторгнення їхня робота переважно зосереджувалася на ліквідації пожеж, аварій, наслідків стихійних лих та техногенних катастроф. Проте з початком війни ризики для рятувальників зросли в рази. Василь зазначає, що сьогодні, особливо під час ліквідації наслідків ворожих обстрілів, існує небезпека замінованих територій та загроза повторних обстрілів.
Якщо виїжджаємо на удари балістики, то є можливість, що за ними підуть повторні обстріли. На щастя, в нашому регіоні таких випадків не зафіксовано, але колеги з Херсону розказують, що періодично так обстрілюють.
Рятувальник додає, що коли рятуєш постраждалих внаслідок ворожих обстрілів, то у моменті не задумуєшся про свою безпеку.
Якщо ти виїжджаєш на такого роду діяльність, наприклад, візьмемо балістику. У моїй практиці були такі виїзди, то ти не задумуєшся про своє життя та здоров’я, ти їдеш тому, що розумієш, що якщо удари по підприємству або по житлових секторах, там під завалами є люди, яким потрібна допомога. І твоя першочергова задача — надати допомогу, врятувати постраждалих і також деблокувати самих постраждалих.
Про виклики, які не забути.
Василь пригадує, як один із викликів привів рятувальників на місце, де внаслідок удару по газопроводу було знищено цілий квартал. Пошкоджені будинки, зруйновані автомобілі та хаос — такою була картина, яку побачили рятувальники. Їхньою першочерговою задачею був пошук постраждалих.
Ми знайшли людину, яка працювала в «Миколаївгаз». Він збирався вранці на роботу. Через те, що вибух застав його на відкритій ділянці, він отримав серйозні травми. Ми витягли його, він був увесь у крові, і передали медикам. У той момент була тільки одна думка — надія, що він виживе. На жаль, людина не вижила.
Під час одного з ракетних обстрілів Миколаєва, постраждало підприємство, де загинули жінки. Рятувальник також розповів про цей виклик:
Ми діставали постраждалих… На жаль, дві жінки загинули. Це завжди важко, але під час роботи не можна піддаватися емоціям. Є наказ командира, є чіткі дії. На території, що потрапила під обстріл, завжди є ризик повторного удару. Тому потрібно діяти швидко, витягнути людей, надати допомогу і тільки потім давати волю почуттям.
Хобі та життєві пріоритети.
Робота рятувальника — це не лише героїзм, а й постійна фізична та психологічна підготовка. Щоб бути готовим до будь-яких викликів, Василь регулярно займається плаванням, підтримуючи свою витривалість і ментальне здоров’я.
Я стабільно ходжу на плавання. Один — два рази на неділю мені потрібно плавати, щоб тренувати свої легені. Так я поєдную корисне та приємне. Також я періодично відвідую спортзал. Адже фізичне навантаження відключає погані думки та насичує організм киснем, покращує кровообіг, сприяє досить гарно фізичній і розумовій діяльності. До того ж у моїй роботі потрібно бути завжди фізично витривалим і фізично підготовленим абсолютно до усіх навантажень.
Найціннішим життєвим правилом, яке Василь Левков виніс зі своєї роботи це те, що життя та здоров’я людей — найцінніше за будь-що. Для нього, резюмує рятувальник, у цей період будь-які матеріальні цінності та суспільні блага, відійшли на інший план, адже особливо у сьогоднішніх реаліях вони не несуть ніякого сенсу.
Нагадаємо, раніше ми розповідали історію кохання миколаївців, які служать у ДСНС.
